ПОЛІТИЧНИЙ МАРАФОН: НАСЛІДКИ

Безпрецедентний політичний марафон, що розпочався перемовинами на Алясці 15 серпня і завершився тристоронньою зустріччю США-Європа-Україна у Білому домі 18 серпня, формально нічого не вирішив, але дав відчуття надії принаймні якщо не на припинення війни, то хоча б на рух у правильному напрямі. Україні та її партнерам вдалося виробити і озвучити спільну переговорну позицію і зараз м’яч знаходиться на половині рф.

Починаючи короткий аналіз наслідків цієї події, можна констатувати, що  на Заході зміцніло переконання стосовно того, що Україна перетворилася із валізи без ручки, яку, як відомо, шкода кидати, але важко тягати за собою, на цінний актив, в який вже багато вкладено і який має значну безпекову вартість для європейського континенту. Про це свідчить висока активність Європи, яка прислала до Вашингтону своїх політичних «важковаговиків» у вигляді очільників Німеччини, Великої Британії, Франції, Італії, Фінляндії, а також керівників Євросоюзу і Північноатлантичного Альянсу. Було очевидно, що європейці грали в одній команді з Україною і їм спільними зусиллям вдалося змістити риторику Дональда Трампа від ретрансляції російських наративів до більш прихильної до України позиції. Американський президент навіть погодився на можливість надання Україні вагомих гарантій безпеки, порівнянних зі статтею 5 Вашингтонського договору НАТО. Серед іншого це включатиме перебування контингентів західних країн, включно із США на території України. Це власне, було другим досягненням вашингтонських перемовин.

Третім стало фактичне відкидання неодноразово озвучених російських «хотєлок» на кшталт «демілітаризації» та «денацифікації» чи відмови від окупованих росією територій. Можливе перемир’я чи навіть більш тривалий мир вимагатимуть наявності в України потужних збройних сил. Крім того, партнери як мінімум не наполягатимуть на передачі агресорові не окупованої частини Донбасу чи інших територій.

Наступним досягненням вашингтонських перемовин стала демонстрація євроатлантичної єдності. Мова не йде про формальну показну єдність, а про наявність стійких інституційно-ціннісних зв’язків між обома берегами Атлантичного океану, що є міцнішими від проявів політичної кон’юнктури. До прикладу,  риторика Д.Трампа щодо Північноатлантичного Альянсу фактично обмежилася  вимогами стосовно більшої фінансової відповідальності європейських союзників. Очевидно, що у політиці США існують «червоні лінії», за які Д.Трамп не може вийти при всій своїй, скажімо, специфічності. Це дає можливість європейським державам колективними зусиллями коригувати риторику американського президента.

Важливим також є психологічно-іміджеве наповнення згадуваних подій. Зустрічі в американській столиці помітно згладили гнітюче враження переговорів на Алясці, де Дональд Трамп виглядав невпевненим і слабким партнером російського диктатора. Взагалі складається враження, що Президентові США дуже потрібна постійна колективні психологічна підтримка союзників, щоб витримати тиск професійного кадебешника путіна. Також було помітним зростання впевненості українського президента, який обрав правильний стиль спілкування з Д.Трампом.

Загалом, кілька інтенсивних днів «високої політики» показують, що основні гравці мають в наявності необхідні інструменти впливу, але їхня ефективність залежить від політичної волі і уміння домовлятися. Реалізація прийнятих рішень значною мірою стане наслідком не лише від дипломатичних зусиль, але й мужності Сил Оборони України.   

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича

ФОТО REUTERS/Kevin Lamarque