САММІТ ШОС: КОРОТКІ ВИСНОВКИ

У перший день осені у китайському Тянцзіні відбувся 25-й саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) за участі безпрецедентно великої кількості учасників. На запрошення Сі Цзіньпіна відізвалося 26 учасників, серед яких десять членів організації, чотирнадцять партнерів по діалогу і двоє спостерігачів. У такому випадку цифри мають значення, оскільки вони показують чисельний склад світового полюса, що формується навколо КНР і відкрито позиціює себе як політико-економічну і суспільну альтернативу Заходу. Як влучно зазначає колишній посол України у Японії Сергій Корсунський, формат ШОС+ вражає кількістю диктаторів і автократів  при абсолютній меншості умовних демократій. 

За традиційно збалансованою риторикою документів ШОС важко приховати зрослі амбіції Піднебесної. У прийнятій по завершенню зустрічі Тянцзінській декларації організація фактично покладає вину за дестабілізацію на західний світ і пропонує власні принципи і шляхи вирішення глобальних і регіональних проблем. Китай і його партнери подають себе в як зони стабільності і спокою на противагу Заходу, який втратив політичні орієнтири і контроль над ситуацією, при цьому чітко декларуючи небажання підлаштовуватись під США та його союзників.

Основними іменинниками на саміті виглядали три особи: це насамперед сам господар Сі Цзіньпін, індійський прем’єр Нарендра Моді і російський диктатор Владімір Путін. При цьому неважливо, про що вони говорили і чи досягли конкретних домовленостей, бо їм загалом вдалося справити враження переможців, які мають спільну думку з багатьох питань. Китайський лідер ще раз підтвердив свій статус одного із світових лідерів, що очолює центр сили. Моді продемонстрував, що Індія здатна справляти вплив на формування глобального порядку денного, принаймні у рамках глобального Півдня. Для Путіна це було фактичне завершення політичної ізоляції, викликаної російською агресією в Україні.

Нас насамперед цікавить, як на саміті було представлене «українське питання». Відповідь – ніяк. Російсько-українська війна не знайшла відображення у фінальному документі. У коментарі МЗС України з цього приводу зазначалося, що відсутність української тематики свідчить про провал російської дипломатії, яка не зуміла нав’язати державам-учасницям вигідну їй позицію. Але на це можна глянути й по-іншому: провідні незахідні держави розглядають російсько-українську війну як внутрішній конфлікт, щось на кшталт китайсько-тайванських відносин у трактуванні Пекіну, тому й не згадують його у декларації. Деякі аналітики вважають, що майданчик ШОС не зовсім придатний для поглибленого розгляду ситуації навколо України і краще це буде зробити в ході зустрічі китайського і американського лідерів.

Що призвело до саме таких наслідки саміту? Це насамперед слабкість і розгубленість Заходу, що проявляється в очевидному геополітичному відступі Сполучених Штатів і зменшенню сфери їх просторового і глобального політичного контролю. Кожна держава, що хоче залишаться впливовою, тим більше глобальним гегемоном, повинна безперервно інвестувати в це відповідні ресурси і брати на себе відповідальність за підтримання міжнародної безпеки і стабільності.    

І на завершення: з самітом, хоч і не напряму, пов’язана досить пікантна ситуація. 3 вересня керівництво КНР за участю керівників деяких держав-членів ШОС планує пишне святкування перемоги над мілітаристською Японією з наголосом на власній провідній ролі. При цьому нікого не бентежить, що Китайська Народна Республіка виникла через чотири роки після завершення другої світової війни і капітуляції Японії. Китайські комуністи були лише однією із сил, що боролися з японською агресією і на лаври переможців більшою мірою може претендувати Республіка Китай (Тайвань).  

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича