ЗУПИНИТИ ПУТІНА. ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК

Осінь 2025 року для Європи стає дедалі тривожнішою. До атаки російських «Шахедів» на Польщу (ключового партнера США на східному фланзі НАТО) несподівано додалися неконтрольовані польоти безпілотників у різних країнах НАТО та ЄС. Реагувати на це потрібно швидко, адже Кремль оперативно заповнює вакуум слабкості.

Основою для реагування може стати український досвід. Для Кремля Україна планувалася як сакральна жертва, підкорення якої мало ввести в ступор інші європейські держави. У Москві не «довго запрягали», а відпрацьовували в Україні різноманітні механізми впливу, тоді як вона, попри недосконалість як пострадянська держава, чинила опір з ентузіазмом. У першому кварталі 2022 року Україна вистояла перед першим ударом російської агресії, і це дає підстави дослухатися до її досвіду. Протидія гібридним методам та відбиття широкомасштабної агресії дають досвід, цікавий і корисний не лише країнам, що межують із Росією.

Європі необхідно вивчати себе, не втрачаючи часу. Кремль уже витратив чимало ресурсів на розуміння політичних процесів у Старому Світі, вправно натискаючи на клавіші популізму, націоналізму, ксенофобії. Не дати суспільним процесам вийти за межі адекватного діалогу – спільне завдання для всіх європейців. Діагностувати лінії розлому, локалізувати їх і «склеювати» шляхом постійного діалогу – завдання, здатне об’єднати багатьох політиків Європи. Чому б Європейському Парламенту не зосередитися на цій проблемі, використовуючи інструментарій парламентського діалогу?

А тепер про неприємне – через агресію Росії та позицію США військові витрати європейських країн зростатимуть. Відкинувши конспірологію, зазначу: слід використовувати досвід Першої та Другої світових воєн, шукати історичні аналогії й приклади. Для кожної європейської держави можна знайти аргументацію, адже навіть нейтральна Швейцарія збивала літаки люфтваффе у своєму повітряному просторі під час Другої світової війни. Наразі ж Кремль відпрацьовує рефлекси у європейців, ніби кажучи: або домовляйтеся, або будьте готові жити у стані постійного занепокоєння.

Хоч глобалізацію вже визнано неактуальною, рівень знань європейців про своїх сусідів від цього майже не зріс. На нашому континенті ми потерпаємо від того, що мало знаємо про тих, хто живе «через дорогу». Кремль дуже ефективно використовує наявні лакуни, розставляючи там міни уповільненої дії на основі історичної пам’яті та ксенофобії. Лише підвищуючи рівень поінформованості про сусідів і говорячи з ними мовою спільних інтересів, можна протистояти російській гібридній агресії, яка триває в Європі вже понад 10 років. Заходи протидії кремлівській пропаганді були переважно реактивними, натомість набагато потрібніша проактивна позиція моральних авторитетів, Церкви, та й великому бізнесу мовчати не вдасться. Війна у масштабах Європи принесе значно більше жертв і збитків, ніж зусилля для стримування агресивної Росії.

Слід розуміти, що сферою впливу Кремля може стати практично будь-який елемент соціальних комунікацій. Подібно до термітів, кремлівські пропагандисти вміють роз’їдати зсередини структури своїх опонентів, офіційно не оголошуючи їм війни. Москва ніколи не діяла за лицарськими правилами, й немає підстав думати, що почне робити це сьогодні.

Європі потрібно якщо не різко збільшити витрати на оборону, то вжити низку необхідних заходів: перевірити стан укриттів і сховищ, забезпечити фізичний захист ключових енергетичних і логістичних вузлів, змінити підходи до сприйняття Росії. Усередині ЄС чимало російських грошей і «путінферштеєрів», але й власних ресурсів вистачає. Російсько-українська війна в активній фазі триває понад 3,5 роки, й розраховувати на її повне згасання – наївно. Завдавати контрударів по російських інтересах в енергетичній сфері – наразі найбільш ефективна тактика, безумовно, така, що потребує політичної волі. Ще один компонент – розмивання образу Росії як ефективного та надійного партнера в економіці. Металургійні підприємства, «Росатом», «Роскосмос» потребують особливої уваги з елементами дискримінації. Санкції можуть бути різними, й, можливо, континентальній Європі варто тісніше співпрацювати з британцями та американцями у справі протидії Кремлю. Разом із протидією кібератакам це може стати для ЄС modus operandi у боротьбі за зміцнення власної суб’єктності.

Є й кілька незвичних для європейців тез. По-перше, «хороших росіян» можна інтегрувати в суспільство лише на основі стійкої та послідовної антиімперської позиції, інакше вони перетворяться на табун «троянських коней» у найбільш невідповідний момент. По-друге, Кремлю потрібно відповідати на його випади за принципом револьвера, як мінімум тими європейськими державами, де політики відчувають підтримку громадян для таких дій. Таких країн у ЄС набереться з десяток, і цього не слід соромитися. По-третє, практика вислання російських дипломатів (читай – руйнування шпигунських мереж) має бути продовжена, інакше неприємні сюрпризи триватимуть.

Росія свідомо культивує образ геополітичного хулігана, готового залякувати сусідів у європейському (кому більше подобається – євразійському) домі. Тому її необхідно ставити на місце, відповідаючи на її дії асиметрично. «Битиму сильно, але точно», – як казав герой радянської кінокомедії. Іншого виходу для європейців, аби зберегти спокій на континенті, немає.

Євген МАГДА