МІЖ КОРДОНАМИ – МІЖ ГОЛОСАМИ: УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА В МОЛДОВІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ВИБОРИ

Голосування закордонних українців – явище, яке останніми роками дедалі більше привертає увагу як політиків, так і дослідників. У країнах, де проживають громадяни України або чисельні етнічні громади українців, виборча поведінка цієї групи має не лише символічний, а й цілком відчутний вплив на політичні процеси. Особливо цікавим є приклад Республіки Молдова, де українці традиційно становлять одну з найбільших національних меншин. Їхній вибір на парламентських виборах 28 вересня 2025 року дозволяє глибше зрозуміти взаємодію етнічності, локальної ідентичності та політичних орієнтацій.

Українці в Молдові: історична присутність і сучасні виклики

За переписом 2004 року, в Молдові проживало понад 280 тисяч українців, що становило близько 8% населення. За даними перепису 2014 року кількість українців становила 6.5% (181 035 жителів) від загальної чисельності населення країни. Найбільші українські громади зосереджені у північних прикордонних районах – Окницькому (30,7%), Бричанському (25,5%), Ришканському (22,5%) та Єдинецькому (19,8%). Ці громади історично розвивалися у сільських місцевостях, зберігали власні культурні інституції – церкви, школи, місцеві товариства. Проте в політичному сенсі українці Молдови ніколи не виступали єдиним «національним блоком». Їхня поведінка більше залежала від локальних умов, соціально-економічних факторів і впливу медіа, ніж від етнічної ідентичності як такої.

Вибори-2025: регіональний зріз

Результати останніх виборів чітко показують: наявність українців у районі не гарантує автоматичної підтримки проєвропейської сили PAS, яка загалом перемогла по країні з результатом понад 40%. У кількох районах, де частка українців найбільша, перевага залишилася за проросійським «Патріотичним виборчим блоком» (BEP):

- Окницький – BEP отримав 54,04%, PAS – лише 20,67%;

- Бричанський – 48,48% проти 27,01%;

- Ришканський – 40,46% проти 29,95%;

- Єдинецький – 42,51% проти 27,51%.

Додатково слід врахувати рівень явки: у цих районах вона становила 45,96%, 39,83%, 47,01% та 44,36% відповідно, що помітно нижче за середньонаціональний показник у 52,21%. Це означає, що там, де українців більше, мобілізація виборців була слабшою.

Чому українці голосують не завжди «проукраїнськи»?

На перший погляд може здатися парадоксальним, що етнічні українці підтримують політичні сили, які тяжіють до москви й виступають із критикою України. Але ми не можемо в принципі стверджувати про це як про доконаний факт.

По-перше, у відкритих джерелах немає чітких статистичних даних про те, скільки етнічних українців було зареєстровано для голосування в Молдові, і скільки реально проголосувало. А, по-друге, ми не маємо доступних соціологічних зрізів стосовно того як голосували саме українці у згаданих районах РМ. Це суттєво звужує аналітичний простір до припущень та побудови сценаріїв.

Але все ж, певна тенденція в наведених вище результатах голосування частково проглядається. Ця ситуація може мати кілька пояснень:

- значна частина українців у Молдові традиційно споживає російські телеканали та інші ЗМІ. Це впливає на сприйняття війни в Україні та геополітичних орієнтацій;

- у прикордонних районах економічні зв’язки з росією і заробітки в рф відігравали велику роль у житті місцевих громад. Для багатьох виборців голос за проросійську силу – це радше спроба захистити власні матеріальні інтереси, ніж ідеологічна позиція;

- PAS і проєвропейські сили менш активно працюють у сільських громадах на півночі, тоді як проросійські партії мають кращу організацію й традиційно зосереджують там свої ресурси.

Український фактор як ресурс м’якої сили

Попри наведені дані, не варто вважати українську діаспору в Молдові «втраченим» електоратом. Потенціал пасивної підтримки значно перевищує нинішню явку. Інакше кажучи, якщо створити умови для більшої активності, українці могли б суттєво змінити баланс голосів.

Для України ж стратегічне завдання полягає не лише в тому, щоб рахувати голоси діаспори на виборах за кордоном, а й у розбудові довгострокової співпраці: культурних програм, освітніх проєктів, підтримки інформаційного простору. Адже кожен голос діаспори – це не лише виборчий результат, а й прояв м’якої сили, підтвердження того, що Україна присутня і впливова серед своїх громад за кордоном.

Висновки

Приклад Молдови демонструє: етнічна приналежність автоматично не визначає політичний вибір. Українці на півночі країни імовірно віддали перевагу проросійським силам, а їхня низька явка посилила цей ефект. Водночас діаспора лишається важливим ресурсом, який може працювати і на користь України, і проти неї – залежно від того, хто активніше веде інформаційну та мобілізаційну роботу. Тому голоси українців у Молдові варто розглядати не лише як внутрішній електоральний чинник, а й як елемент регіональної дипломатії, що здатен впливати на стратегічний баланс сил у регіоні.

Разом з тим, досвід Молдови є поширеним для східноєвропейських країн, де діаспори українців часто перебувають у складному інформаційному полі між Києвом, москвою та місцевою політикою.

Олександр Руснак