80-РІЧНИЦЯ ПОВСТАННЯ У ВАРШАВСЬКОМУ ГЕТТО І «УКРАЇНСЬКІ ГЕТТО», ЯКИХ НЕ СТАЛОСЯ

У квітні вшановують 80-річницю повстання у Варшавському гетто – найбільшого акту спротиву єврейського населення проти нацистських окупантів на території Польщі. Напередодні загони СС планували оточити утворення і повністю ліквідувати його мешканців, яких насильно туди зігнали. До того звідти відправили на смерть у табори смерті 300 тисяч євреїв. Людиноненависницький режим Третього рейху провадив політику «остаточного розв'язання єврейського питання», що вилилося в жахи Голокосту в окупованих країнах. Наступного року випадає 80-річниця ще масштабнішого Варшавського повстання, коли піднялися вже жителі польської столиці. Однак в обох випадках гітлерівська машина придушила героїчний опір борців, завдавши великих жертв, а в 1944 році майже повністю зруйнувавши понадмільйонне місто.

Історія не знає умовного способу, проте чи можливим був більш організований і ефективний опір громадян ІІ Речі Посполитої, яка припинила своє існування у 1939 році? Що, якби європейська дипломатія таки завадила змові двох тоталітарних режимів – нацистського і совєтського? Якби західні союзники не загравали з диктатором, а завчасно створили антигітлерівську коаліцію і надали всю необхідну допомогу польській державі? Ймовірно, зі спільними зусиллями її інституції, зокрема і армія (цвіт якої совєти знищили у Катинських розстрілах) таки втрималися, забезпечуючи ефективний механізм протидії ворогу. Країна над Віслою не стала б першою ланкою у каскаді жахливих потрясінь, що сколихнули під час Другої світової Східну Європу, у зв’язку з чим американський історик Тімоті Снайдер називає регіон «кривавими землями».

Натяком на те, як могла розгортатися альтернативна історія у минулому столітті, є протидія нинішній російській диктатурі. Саме активна допомога Заходу помножена на героїзм українців дозволила вистояти державі і збройним силам, не втілити кремлівські сценарії про «Київ за три дні». Хоча й були побоювання, що наступ агресора міг увінчатися успіхом і тоді довелося би допомагати вже партизанським рухам. Однак можливості оборонців у такій ситуації були би суттєво обмежені, що і демонструє історія 80-річної давності.

Те, що в Україні росіяни планували влаштувати окупаційний режим, аналогічний нацистському під час Другої світової війни, свідчать низка фактів – як прямих, так і опосередкованих. Разом з штурмовими загонами в наступі була залучена росгвардія, яка мала розгорнути репресивну машину проти цивільного населення. Віриться у свідчення в західних медіа, що готувалися розстрільні списки активістів – достатньо поглянути, як закликає до геноциду російська пропаганда (можна згадати нашумілу статтю сергєйцева на російському державному агентстві чи заклики красовського «топити українських дітей»). Вже сьогодні бачимо величезний масив воєнних злочинів, які вчинили і продовжують вчиняти окупанти. Можна уявити собі, який би був цей масштаб і суть «розв'язання українського питання», якби наша державність не встояла.

Президент Німеччини Франц-Вальтер Штайнмаєр у 80-річницю повстання у Варшавському гетто попросив вибачення за злочини своєї країни під час Другої світової війни і наголосив на реаліях сьогодення, коли вчинена росією «війна приносить незмірні страждання, насильство, руйнування та смерть народу України». Німецькі лідери впродовж післявоєнної історії неодноразово демонстрували подібні жести каяття перед євреями і поляками, що підкріплювалося системною політикою примирення. На жаль, російські опозиційні політики в еміграції закликають притягнути до відповідальності лише путінський режим, однак поки не бачать цієї вини російського народу перед українцями. А без цього навіть дискусії щодо процесу примирення – здебільшого, в тривалій часовій перспективі після закінчення війни – не є можливими.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії