ЧИ ВИТРИМАЄ РФ НОВУ ГОНКУ ОЗБРОЄНЬ?

Коли на межі 80-90-х рр. минулого століття настав, як багатьом здавалося, «кінець історії», то виникла ілюзія, що можна назавжди прощатися з атрибутами «холодної війни». Одним із них була гонка озброєнь, коли дві наддержави США і СРСР наввипередки створювали все більш потужні і у кількостях зразки зброї, що зростають, марно намагаючись досягти тривалої односторонньої переваги.

Після зникнення Східного Блоку, на хвилі демократизації посткомуністичних держав і зникнення геополітичного суперника в особі Радянського Союзу Захід здійснив глибоке роззброєння, сподіваючись на те, що російська федерація перейде якщо не в розряд друзів і союзників, то принаймні довготривалих партнерів. Із Західної Європи було виведено британські і канадські військові контингенти, а американська ядерна зброя середнього радіуса дії скоротилася приблизно на 85%. До того ж держави-члени НАТО відмовилися від модернізації ядерних озброєнь. Не змінило цю тенденцію навіть розширення Північноатлантичного Альянсу на схід, бо розміщення об’єктів військової інфраструктури у Центрально-Східній і Південно-Східній Європі відбувалося в рамках чинного балансу.  

Проте відродження неоімперських претензій, а згодом і агресивності  російського керівництва  стосовно сусідніх держав фактично відродило стан «холодної війни» на європейському континенті з таким її атрибутом як «гонка озброєнь». Як відомо, СРСР її програв, оскільки не мав достатніх ресурсів, щоб змагатись із Заходом. Виникає питання: чи може і як довго зможе сучасна російська федерація реально протистояти супернику у випадку розгортання повноцінної гонки? Для прикладу порівняємо обидва військових бюджети. В 2020 році сумарні витрати на оборону країн Заходу перевищили 1 трильйон доларів, а російський бюджет складав відповідно 66 млрд доларів. Очевидно, що витрати на оборону США і їх союзників із врахуванням необхідності надання допомоги Україні і розгортання об’ємної модернізації збройних сил у наступні роки значно виростуть. Вже зараз основні виробники сучасних озброєнь переходять на дво- чи тризмінний графік роботи. У найближчі роки фізичні обсяги випуску військової продукції зростуть в рази.

Щодо рф, то тут картина досить сумна. Накладені санкції привели до фактичного паралічу високотехнологічних сегментів російського ВПК. Жоден сучасний танк, літак чи комплекс ППО не обходиться без імпортної електроніки, яка зараз є дуже дефіцитною. Ймовірно, що на найближчі кілька місяців ще можна обійтися старими запасами, але потім існує загроза повної зупинки виробництва.

Загалом, гонка озброєнь може розглядатися в якості одного із найпотужніших і ефективних інструментів стратегічного послаблення російського неоімперіалізму і, відповідно, зміни політичного режиму в цій країні, оскільки російське керівництво буде змушеним втягнутися у процес гонки, при цьому не маючи відповідних ресурсів.

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича