ФІНЛЯНДИЗАЦІЯ – ЦЕ ЗДАТНІСТЬ ЛІКВІДУВАТИ 422 ТИСЯЧІ РОСІЙСЬКИХ СОЛДАТІВ ЗА 105 ДНІВ

На даний момент провал запланованого путіним бліцкригу є доконаним фактом. Значні втрати в техніці та живій силі ЗС РФ, що вторглися в Україну, змінили ультимативну тональність риторики Кремля в сторону Києва та змусили керівництов РФ розпочати переговорний процес. На думку експертів однією з форм мирного врегулювання ситуації є набуття Україною позаблокового статусу, що надає особливо гострої актуальності питанню так званої «фінляндизації України».

Кажуть, що у самій Фінляндії слово «фінляндизації» для багато кого є нецензурною лайкою. Зараз десь так само воно сприймається в Україні. В політичний дискурс поняття «фінляндизація» вперше було введено в 1953 році міністром закордонних справ Австрії Карлом Грубером. В 60 роках 20 століття, починаючи з дискусій професора політології Вільного Університету Берліна Ріхарда Левенталя та професора міжнародного права Вальтера Гальштайна, термін почав широко застосовуватися в науковій сфері. В першу чергу він описував політику країн, які розташовувались в зоні безпосереднього впливу СРСР та зберігали власний суверенітет не зазнаючи радянського військового вторгнення. Для ФРН та Австрії «радянська загроза» ставила під питання існування державності як такої, тому доводилось йти на певні поступки власного суверенітету.

Власне, підписаний у 1948 році радянсько-фінський договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу суттєво обмежував суверенітет самої Фінляндії. Гельсінкі поступалось частиною території, обмежувало власні збройні сили та дотримувалось політики нейтралітету. В свою чергу, Москва гарантувала, що не вторгнеться у Фінляндію.

Проте, в контексті realpolitik зараз для України «фінляндизація» має пов’язуватися з подіями що передували згаданому договору. Мова йде про  особливості перебігу російсько-фінської війни 1939-1940 років. Найбільш чутливим аспектом цього питання для радянської, а пізніше і російської історичної науки є втрати воюючих сторін. Власне, цифри суттєво відрізняються: авторитетні західні дослідники вказують на радянські втрати в розмірі від 422 до 722 тисяч убитими, в той час як російська сторона скромно веде мову про втрати в розмірі близько 100 тисяч. В будь якому випадку, важливим є те, що оці сотні тисяч радянських загарбників загинули протягом 105 днів, саме стільки часу тривала російсько-фінська війна. Тому, єдиною прийнятною «фінляндизацією» для України є здатність ліквідувати 422 тисячі російських солдатів за 105 днів. І нічого більше.

І на завершення хотілося б згадати ще один показовий результат «фінляндизації». Після падіння «залізної завіси» жителі СРСР, особливо Ленінградської області, масово кинулись їздити до Фінляндії. Причина була банально простою. Після всіх пережитих в СРСР злиднів та тотального дефіциту, великороси забули імперські амбіції та скромно прагнули купити у Фінляндії якісні продукти харчування та сучасну техніку. В найближчому часі ми побачимо як історія повториться у вигляді фарсу – поїздка з Петербургу до Хельсінкі для покупки останнього iPhone вже стає реальністю.  

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії