ХЕР-ГРАД ДЛЯ КРЕМЛЯ. МІСЦЕ ГАНЬБИ РОСІЙСЬКОЇ ЗБРОЇ

Колективне підсвідоме російського народу в різні історичні епохи продукувало міфологеми про вигадані міста. Це була захисна реакція на жорстоку російську дійсність – в утопіях росіяни надіялись найти розраду. Кітєж-град – утопічне місце приховане від грішного світу хвилями вод, де праведні християни могли віднайти спасіння від бід та несправедливостей, котрі панували в російській імперії. На початку ХХ століття загадкова свідомість Андрія Платонова породила більшовицьке місто-утопію – Чевенгур. Це місце, де комунізм вже втілився, а всі пролетарі могли отримати по своїх потребах. А в кінці XX століття музикант Ігор Корнелюк написав для змученого бандитизмом та бідністю пострадянського суспільства росії «Город которого нет». 9 листопада 2022 року блазнювання сергея шойгу та сергея суровікіна подарували російському світу Хер-град – місце, де хворі фантазії про відновлення російської імперії попрямували за російським військовим кораблем.

Після втрати Херсона, донедавна єдиного регіонального центру в руках окупантів, який врешті поступово повертається в Україну, постає питання: а чи є сенс росіянам гинути на українському полі бою, якщо в перспективі війна вже остаточно програна? Чи варто кремлівським елітам підтримувати свого вождя в уже програній де-факто військовій авантюрі?

Редактор Цензор.нет Юрій Бутусов зазначає, що втеча російських десантників із Херсону стала можливою завдяки ударам по під'їзним шляхам і зонам зосередження військ перед переправами на правому березі Дніпра.  Після підриву мостів і переправ, як вважає український журналіст, подальша оборона в даному секторі є неможливою, а ключовими факторами українського успіху називає ефективну розвідку і цілевказання, а також масований ракетно-артилерійський наступ. Хаос російського відступу через відсутність багатоканального зв’язку і управління дозволить ЗСУ завдавати суттєві втрати супротивнику, зокрема знищуючи військову техніку.

Проблема для російської пропаганди полягає в тому, що позиції окупантів у Херсоні зображувалися як непохитна ешелонована багаторівнева лінія оборони. В цьому, мовляв, суттєва відмінність від тих районів, в яких російська армія не змогла закріпитися і вимушена була їх покинути раніше. В Херсонщину стягувалися найбільш боєздатні залишки російської кадрової армії, тому скинути все на відсутність бойового досвіду мобілізованих також не вдасться. В такому випадку, постає питання: а чи здатна російська армія в її нинішньому стані хоч десь стримувати український контрнаступ?

Сьогодні Херсон для кремлівських фашистів став «Хер-градом», своєрідною алюзією на Сталінград, де їхні попередники з першої половини ХХ століття зазнали ганебного розгрому. В такому сценарії не так давно призначений єдиний командувач окупаційними військами в Україні генерал суровікін, якому і було доручено публічно озвучити про «організацію оборони по лівому рубежі», претендує на роль російського генерала Паулюса, командувачу 6-ої армії Вермахту. З усіма відповідними наслідками. Це також показник того, що надії російських «яструбів» на те, що хід війни здатні переломити кадрові перестановки у вищих військових ешелонах, є ілюзорними. Російська армія впевнено рухається до поразки, а Україна – до справедливої перемоги у своїй вітчизняній і визвольній війні.

Відтепер в Україні є місто Херсон, а в російському світі існуватиме Хер-град. А кремль повинен бути зруйнованим.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії