ХТО ЗА ЩО ВОЮЄ

Перемога на війні складається із багатьох чинників. Часто перевага у зброї чи чисельності військових буває недостатньою, хоча будемо відвертими, в кінцевому підсумку кількісні показники стають вирішальними. Але це відбувається лише при однаковості всіх інших, нематеріальних чинників. Мова насамперед йде про мотивацію. Істориків і політиків завжди цікавило, що рухало арміями і примушувало їх перемагати.

Тут потрібно глянути не лише на збройні сили, але на весь зріз суспільства. Вивчення війн показує, що еліти воюють за ресурси, престиж, а також утримання влади і особисті амбіції. Якщо взяти інші прошарки суспільства, то тут мотиви часто сформулювати складно і вони набувають певною мірою абстрактного звучання, якщо, звичайно, війна не носить справедливого оборонного характеру. Найкраще мотивований солдат захищає не державні символи, а близьке собі, що може втратити: тихий двір, гойдалку під липою, найрідніших людей і ще багато іншого, з чого зіткане життя.

Коли ж потрібно напасти на сусіда, щоб відібрати територію і ресурси, еліта повинна запропонувати додаткову мотивацію. Наприклад, у вигляді «велічія», при цьому апелюючи до великої історії предків чи підступності і ницості ворога. Зрештою, армія, що складається з переважно нижчих прошарків суспільства, може безкарно грабувати окуповані території і ґвалтувати місцевих жінок. На жаль, так було завжди, яку б війну ми не взяли за всю історію людства. Починаючи із ХХ століття для успішної мобілізації проти зовнішнього ворога використовується розгалужений апарат пропаганди і новітні засоби суспільної комунікації.

Ця формула повністю спрацьовує і у російсько-українській війні. Російським політикам потрібна Україна як повернена до імперії територія та її ресурси як основа подальшого геополітичного наступу на світ. Звичайному хлопцеві з Пскова, Улан-Уде чи Дербента мало що перепаде від появи російського «триколору» над Ригою чи Варшавою, зате можна розжитися тостером або пральною машинкою. Родичі загиблого на «гробові гроші» зможуть придбати «Ладу-Каліну». Все це приправляється рашистською ідеологією «руського міра», що не лише дозволяє, але й фактично заохочує звірства проти мирного населення. 

Відкриття самих темних сторін людської натури як додатковий чинник переваги над ворогом до певного часу спрацьовує, але історичний досвід показує, що звіра потрібно тримати на міцному ланцюзі, інакше він може вирватись і почне роздирати всіх підряд. Видається, що нинішнє російське керівництво хоче повторити успіх більшовиків по негативній соціальній селекції і війна в Україні тут стає одним із найважливіших тригерів, але у цьому випадку росія не витримає протиборства із усім світом і загалом не матиме історичної перспективи існування.  

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича