ЛОКАЛІЗАЦІЯ рф ЯК НЕОБХІДНА ПЕРЕДУМОВА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ В ЄВРОПІ

Існування Радянського Союзу було головним джерелом ризиків для демократичного світу, а також визначало параметри та структуру системи безпеки на Європейському континенті протягом другої половини XX століття, примушуючи західні держави створити інститут колективної оборони у вигляді Північноатлантичного Альянсу (НАТО).

Політика СРСР створювала постійні загрози і для незалежного розвитку країн Центрально-Східної Європи, що входили до соціалістичного табору. Варто лише згадати придушення повстання робітників у Східній Німеччині в 1953 році; криваву розправу з угорською революцією 1956 року; силове припинення експерименту по «облагородженню» комунізму у Чехословаччині 1968 року і т.п. Наслідком радянського втручання стали не лише численні жертви серед населення підкорених країн, але й багаторічна консервація їхнього економічного і соціального відставання від західноєвропейських сусідів. 

Після розпаду СРСР країни ЦСЄ завдяки США і НАТО стали частиною стабільної і досить надійної  системи безпеки, завдяки чому рф втратила можливості суттєвого впливати на цей простір та вже не могла генерувати загрози в масштабах всього континенту. Проте, кремль став джерелом загроз для пострадянських країн, оскільки володів достатніми ресурсами для деструктивного впливу в цьому регіоні. З самого початку російське керівництво закладало передумови для майбутньої неоімперської реінтеграції в її найбільш агресивних формах. З цією метою на території нових незалежних держав велася систематична підривна діяльність і створювалися передумови для збройного втручання. Можна згадати війну рф проти Грузії в 1992 і 2008 роках, втручання у придністровський конфлікт у Молдові у 1992 році. Останнім яскравим прикладом імперської агресії стала війна росії проти України, що триває з 2014 року.

Вже всім стало очевидним, що за будь-яких обставин рф в теперішніх географічних межах і при наявності чинного потенціалу агресії завжди залишатиметься загрозою для сусідів та європейських держав загалом. Ніякий «добрий цар» не зробить російський соціум менш зарядженим на зовнішнє насильство та геополітичну експансію, що закладалися віками російської історії.

Тому для формування стабільної системи безпеки на континенті необхідно локалізувати рф в межах її міжнародно визнаних кордонів.  Зараз можна виділити два шляхи локалізації: поступовий та радикальний. Поступовий шлях локалізації передбачає застосування жорстких санкцій в результаті яких країна втратить економічний та військовий потенціал для продукування загроз пострадянським країнам. Цей процес досить тривалий в часі і видається безпечнішим для провідних світових держав. Проте для безпосередніх сусідів він цей варіант не зовсім прийнятний, оскільки вони досить довго залишатимуться потенційними об’єктами російської загрози. Радикальний шлях означає роздроблення рф на низку невеликих державних утворень, але він оцінюється демократичною спільнотою як такий, що несе значні ризики, оскільки невідомо, що буде із ядерною зброєю. Виникає цілком закономірне питання -  хто ж безпосередньо «дробитиме» росію.

Отже, міжнародна спільнота зіткнулася із проблемою, яка на цю мить не має надійного вирішення. Можна лише сказати, що ключі від запуску процесу усунення російської загрози для європейської системи безпеки знаходяться в руках українського народу та його збройних сил.

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича