МИРОТВОРЧА МІСІЯ КРАЇН НАТО В УКРАЇНІ – КОМПРОМІС З НЕОБХІДНІСТЮ

Розгортання російсько-української війни продемонструвало фактичний організаційний параліч Північноатлантичного Альянсу, що виразилося у неможливості ухвалення допомоги Україні саме від цієї організації (варто зазначити, що від окремих її членів допомога надходить досить справно). У пересічних громадян не лише України, але і Європи поступово складається враження про неспроможність НАТО не лише надавати ефективну допомогу жертві агресії, що мужньо бере на себе основний удар рашистської навали, але й виконувати свої статутні зобов’язання перед державами-членами. Західні еліти немов би паралізовані страхом перед російським ядерним шантажем.

В цій ситуації ідея міжнародної миротворчої місії виглядає як спроба врятувати честь Альянсу, продемонструвавши його спроможність до виходу із тупика. Крім того, існує нагальна необхідність прикрити від російських окупантів гуманітарні коридори, по яких надходить допомога Україні, а також захистити мирне населення від ворожих ракет і авіації.

Пропозиція зі створення міжнародної миротворчої місії НАТО в Україні була зроблена віцепрем'єром Польщі Л.Качинським в ході недавнього колективного візиту керівників ряду центральноєвропейських держав до Києва 15 березня. За визнанням польського посла Б.Ціхоцького, цією пропозицією Польща зробили спробу розгорнути дискусію в Альянсі, щоб сприяти подоланню його організаційного ступору. Польський президент А.Дуда заявив, що він офіційно висуне пропозицію стосовно місії на брюссельському саміті НАТО  24 березня.

Поки що неясно ані її композиція, ні остаточний мандат чи терміни створення. За деякими оцінками, за сприятливих умов це питання кількох тижнів. Зараз відбуваються інтенсивні переговори держав-членів. За повідомленням ЗМІ, ідея миротворчої місії НАТО не викликає ентузіазму в деяких столицях. Попри тиск з боку громадськості і більшості Конгресу, все ще остаточно не сформована позиція адміністрації Сполучених Штатів. Поки що коливаються Німеччина і Франція. Цілком реальною може бути блокування цієї пропозиції з боку Угорщини. Головні причини сумнівів держав-членів Альянсу – це прагнення уникнути безпосереднього втягнення НАТО у війну з Росією, а також небажання частини бізнесу відмовитися від російських енергетичних ресурсів. Також деякі представники Заходу вважають, що це допоможе їм зберігати «особливі відносини» з Кремлем, тим самим не допускаючи зростання ескалації до небезпечного рівня.

Але будемо відвертими: якщо ідея миротворчих сил буде реалізована саме у такому вигляді як пропонується, то навряд чи можна буде уникнути прямих зіткнень контингенту з російськими військами. Так чи інакше, дуже скоро стане зрозумілим, чи ідея миротворчої місії отримає практичну реалізацію. 

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича