НАТО: ПОВЕРНЕННЯ ІНІЦІАТИВИ

Восени 2018 року під час візиту до штаб-квартири у Брюсселі я запитував посадовців Північноатлантичного Альянсу про терміни створення і впровадження нової  Стратегічної концепції НАТО. Вже чотири роки стара пост біполярна система міжнародної безпеки була фактично зруйнована:  в Європі йшла війна і абстрактний тероризм не тягнув на основну загрозу, не кажучи вже про те, що агресивна неоімперська росія  аж ніяк не могла бути «стратегічним партнером». У відповідь було сказано, що робота у цьому напрямі триває, але поки що не існує цілковитого консенсусу серед держав-членів. Такий стан речей був наочною ілюстрацією глибокої кризи НАТО, що фактично у його неспроможність взяти під контроль небезпечні процеси на континенті. Гірше за все, Альянс втратив стратегічне бачення та ініціативу як провідного інструменту регіональної та глобальної безпеки.

Зараз ми бачимо, що нарешті НАТО почав набувати традиційних рис лідера у безпековій сфері, про що засвідчив саміт, який відбувся 28-30 червня у Мадриді.  Нова Стратегічна концепція більш адекватно відображає реалії сучасного світу, що відображено у переліку основних загроз і викликів, що постають перед Альянсом у майбутньому. В ній росія відзначається як «найбільш значна та пряма загроза для безпеки союзників та для миру і стабільності на євроатлантичному просторі». Одним із найбільш вагомих викликів оголошується Китай. Різниця між ними, як влучно підмітив один із оглядачів, полягає у тому, що з Пекіном вестимуться перемовини, а з нинішнім кремлівським режимом – ні. Ще одним свідченням вагомості і стратегічної важливості саміту стало розширення Альянсу коштом раніше нейтральних Швеції і Фінляндії, чого давно не спостерігалося.

Основним тлом саміту, була, звичайно, російсько-українська війна. Держави-члени повинні були не лише визначитися із допомогою Україні у відбитті агресії, але й  визначити її місце і значущість у ширшому стратегічному контексті. Альянс погодився з тим, що Україна не може програти війну і для цього надаватиме нам різноманітну військову, політичну і економічну допомогу. Також у Стратегічні концепції зазначено, що "сильна незалежна Україна – життєво важлива для стабільності євроатлантичного простору". Водночас у документах саміту не зафіксовано наш подальший поступ до членства в НАТО і лише було повторено про «відчинені двері».

Основний висновок з останніх подій полягає у тому, що НАТО повертає ініціативу як основного дизайнера і будівничого системи міжнародної безпеки першої половини XXI століття. Від цього виграють всі: Альянс підтверджує свою значимість і важливість; Китай отримує потужний стимул до пошуку стратегічних домовленостей із Заходом. Навіть росія має бонуси у вигляді холодного душу, що може разом із зусиллями наших збройних сил повернути її керівний клас до реальності. Нарешті, Україна підтвердила наявність надійних партнерів і союзників і немарність своїх спроб стати частиною західної цивілізації.

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича