ФРОНТ І РОСІЙСЬКИЙ ТИЛ: НАЗУСТРІЧ 1917 РОКУ?

Із завершенням літа суттєво побільшало матеріалів у західній пресі на тему швидкості розгортання українського контрнаступу, його ціни і питання, чи не слід уже визнати, що той не вдався. Хоча військові операції продовжуються і точно не залежать від бажання іноземних оглядачів робити чомусь остаточні висновки на основі проміжних результатів процесу, який триває. Що криється під цим «чомусь» можна зрозуміти з обережних натяків авторів все тих же матеріалів про потребу домовлятися, навіть якщо це буде означати для України територіальні поступки. Але така оптика вперто не помічає безлічі фактів, які доводять: ніякої стійкості Кремля і готовності до тривалої війни насправді немає.

Російське нацистське військове формування «Русич» публічно відмовилося від виконання бойових завдань через затримання у Фінляндії їх ватажка, воєнного злочинця Яна Петровського, відомого як «Слов'ян». Підрозділ бере активну участь у бойових діях в Україні, починаючи з 2014 року, а також були помічені в Сирії. Петровський підозрюється українською владою у воєнних злочинах на Донбасі, а тому було подано клопотання про його екстрадицію. Попри те, що бойовики «Русича» мають підписані контракти з російським міноборони, вони звинувачують владу у неможливості захистити тих, хто від її імені воює (уточнення: грабує, гвалтує і вбиває цивільне населення). Це демонструє фронтові настрої, які, схоже, лише будуть наростати в окупаційному таборі. Підживлює подібний алярмізм і критика російського депутата Олега Шеіна, який жаліється на можливість обвалу ділянки фронту на запорізькому напрямку. І справді, вже й американська преса, попри паралельне існування наративу «про вичерпання українського контрнаступу», визнає, що ЗСУ вдалося прорвати лінію на південному сході. А це означає, що й «неприступна лінія Суровікіна» виявилася насправді черговим витвором пропаганди.

У російському тилу ситуація не краща. Почнемо з того, що кордони фронту і тилу все більше розмиваються. Бойові операції в прикордонних областях, через які проходить логістика окупаційних військ, стали вже звичним явищем. Як і прильоти дронів по Москві. Тому одночасна атака по декількох російських містах, внаслідок чого зокрема було знищено чи суттєво пошкоджено чотири коштовних транспортних літаків – це про масштаб української здатності діставати сьогодні противника. Економічна ситуація також демонструє небезпечні для влади тригери у вигляді курсу рубля і підвищення цін у магазинах. Проте якраз осінній період після завершення сезону відпусток традиційно є найбільш загрозливим у плані наростання соціальної напруги, що може перерости у вибух. Крім того, Кремль перебуває перед складною дилемою, як напередодні формальної процедури під вивіскою «вибори президента» провадити нову хвилю мобілізації, щоб хоч якось затримати остаточний обвал фронту.

Політичне поле, здавалося, остаточно зачищене після реальної (або зрежисованої) ліквідації Пригожина і його поплічників. Маргінальний Гіркін за решіткою ще пробує консолідувати залишки невдоволених «турбопатріотів» заявою, що також балотуватиметься в царі (закреслено, президенти). І хоча подібні потуги виглядають усе більш нікчемними, впізнавані критики системи виконували важливу функцію – вони дозволяли в допустимих владою формах виплескувати соціальне обурення. Тепер же народний гнів на тлі постійних провалів, що не припиняються, лише накопичуватиметься. Все це відсилає до процесів столітньої давності – в Першу світову війну Російська імперія також вступала на тлі мілітаристського підйому настроїв. Все завершилося катастрофічною ситуацією на фронті, революціями і громадянською війною, внаслідок чого імперія перестала існувати. До речі, улюблений період воєнного злочинця і реконструктора Стрєлкова-Гіркіна. Ми не проти, щоб подібна історія повторилася в сучасності.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії