НЕДОГОВОРОЗДАТНИЙ

Серед чеснот політика важливе місце займає не лише спроможність виробляти і втілювати рішення, але й уміння досягати угод і виконувати їх. Можна заперечити, що політичний процес швидкоплинний і у певні моменти домовленості вже можуть не відповідати інтересам. Політик часто стоїть перед дилемою отримання тактичних вигід внаслідок відмови від зобов’язань і можливого стратегічного програшу внаслідок втрати довіри з боку партнера.

Але це не про нашого «героя», який таки примудрився пустити по вітру залишки репутації себе особисто та власної країни. Шлях російського диктатора владіміра путіна у політиці позначено численними проявами брехні і відмови від взятих зобов’язань. На початку ХХІ століття йому дісталася росія, що  поступово, попри всі труднощі, ставала інтегрованою частиною світової економіки і західної цивілізації. Перші кроки нового президента (за винятком придушення Ічкерії) сприймалися навіть обнадійливо після хворого Єльцина, що втрачав контроль над країною. Проте в середині двотисячних років країна розпочала дрейф в сторону неоімперського реваншизму.

Однією із жертвою цього стала договороспроможність рф. Російське керівництво почало собі дозволяти порушувати базові принципи міжнародного права, а також двосторонні угоди з тими країнами, які Кремль вважав слабкими і включав у сферу власного впливу. Тут яскраво проявився феномен великих держав, які ні в що не ставили своїх менших сусідів. Починаючи з 2008 року рф грубо порушувала буквально всі базові норми і принципи міжнародного права, напавши на Грузію, а згодом і Україну і анексувавши частину їхньої території. Але брехня і обман як атрибути російської зовнішньої політики реалізовувалися не лише в пострадянському регіоні, але й у Європі загалом. Чого лише варті запевнення про «чисто комерційний» характер газпромівських трубопроводів, багаторазові обіцянки путіна не розпочинати війну в Україні тощо.   

    Але путін переплутав час, забувши, що зараз не 18 чи 19 століття і є такі речі як Статут ООН і світова громадська думка. Звичайно, можна черговий раз згадати неспроможність Об’єднаних Націй покарати агресора, але ми бачимо як поступово, але незворотно прокидається Захід, усвідомлюючи необхідність відвернути остаточну руйнацію міжнародної системи.  

У цьому ж руслі діє й наша держава. 4 жовтня 2022 року Президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО про неможливість переговорів з нинішнім керівництвом рф. Було черговий раз підтверджено, що основними чинниками безпеки України є розвиток власних Збройних Сил, військово-технічна співпраця з державами-союзниками, а також членство в Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Досвід показує, що знахабнілого агресора може повернути до виконання угод лише сила.

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича