ОРВЕЛЛІВСЬКИЙ СВІТ НА ПАПЕРІ АБО ПРО НОВУ РОСІЙСЬКУ КОНЦЕПЦІЮ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Нещодавно воєнний злочинець путін офіційним указом затвердив нову концепцію зовнішньої політики росії. Коли заглиблюватися у текст, виникає відчуття атмосфери творчості Орвела, зокрема знаменитого «1984». Схоже, спадщину англійського письменника сприйняли у країні-агресорі не як антиутопію-попередження, а як методичну рекомендацію. Документ підкреслює унікальне становище росії як «цивілізаційної держави з більш ніж тисячолітньою незалежною державністю». Звідки взялося ось це «тисячу років», якщо тоді йшлося про середньовічну Київську Русь, а ні про яку російську державність, загадка. Так само Радянський Союз завжди намагався представити культурні та історичні досягнення окремих націй у своєму складі як московський спадок. Ця тенденція, на жала, поширилася і на Захід, який часто називав громадян Радянського Союзу «росіянами».

Однак повернімося до нинішньої концепції. В ній підкреслюється миролюбність зовнішньої політики росії. Ось тут пряме влучання в орвеллівське: «Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила». Твердження звучить особливо лицемірно на тлі постійних вторгнень в незалежні країни: будь то Грузія у 2008-му, нинішня геноцидна війна в Україні, а раніше придушене прагнення до самостійності Ічкерії. Можна також згадати постійне втручання у внутрішні справи Білорусі, Молдови, Казахстану та багатьох інших держав. Метою російського маніпулятора завжди є надання позитивних характеристик своїй відвертій агресії, наприклад, використання слова «умиротворення» в контексті війни. У такій типовій для диктатур картині світу, про яку попереджав ще Орвел, «Україна чинила опір російській пацифікації настільки затято, що її доводиться знищувати».

Не менш фантасмагоричними є російські побоювання конфлікту «між великими державами, що володіють ядерною зброєю», який може перерости в «локальну, регіональну або глобальну війну». І це при тому, що ядерний шантаж путіна, а ще в більш неадекватних формах у його попередника на посаді медведєва, практично не припиняється з 24 лютого минулого року. Кремль, згідно з концепцією, досі розглядає себе «одним із провідних центрів розвитку сучасного світу». У її штучному задзеркаллі міжнародна система є ледь не біполярна, де з одного боку росія та контрольовані нею союзна держава, євразійський економічний союз, СНД, ОДКБ «захищають традиційні морально-етичні цінності», а з іншого боку – США, блоки НАТО та ЄС прагнуть нав’язати «псевдогуманістичні та інші неоліберальні ідеологічні орієнтації».

Зважаючи на відсутність навіть натяку на якусь модель майбутнього, яку і мав би пропонувати «один із провідних центрів розвитку сучасного світу», росії нічого не залишається, як плекати своє минуле. Звідси йдеться в документі про сприяння збереженню «історичної правди і пам'яті» про роль росії у світовій історії. Ну і звісно – про мотив захисту прав, свобод і законних інтересів громадян країни-агресора в інших державах. У яких злочинних формах це відбувається – можемо бачити на прикладі геноциду, що вже понад рік з часу повномасштабного вторгнення російська армія вчиняє на території України.

Згідно з концепцією, Китай та Індія розглядаються як «дружні суверенні глобальні центри сили», які поділяють погляди Росії на «майбутній світовий порядок». Іран, Туреччина, Саудівська Аравія та Єгипет також вважаються ключовими союзниками. Тому кремль сам собі приписує «унікальну місію» підтримувати глобальний баланс сил і створювати багатополярну міжнародну систему.

Вдало резюмує в аналізі нову зовнішньополітичну доктрину рф експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич: «агресивна бензоколонка, яка загрожує іншим, але шукає партнерів на Сході».

Ну що ж, можна констатувати, що після краху військової, політичної та економічної потужності кремлю не залишається більше нічого як занурюватися у паралельний реальному фантазійний світ власних програмних документів.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії