ОСІНЬ «ПАТРІАРХА»

Військовий парад – це торжество сили і мужності армії країни, символ єднання народу і влади, подія, що випромінює енергію та оптимізм нації. Парад під час війни – це ще й додаткове зміцнення віри у перемогу. Всього цього не було вранці 9 травня на Красній площі у російській столиці. Страх перед українськими безпілотниками та гіпотетичними ракетними ударами змусив володимира путіна провести «економваріант» параду з мінімальною кількістю техніки та військовослужбовців.

Кожне таке дійство – це не лише демонстрація військової міці, але й індикатор політичної впливовості держави: завжди було важливо не лише те, що показують, але й ті, хто на це дивиться. Вже давно минули ті часи, коли російські паради споглядали найвпливовіші лідери світу. З кожним роком після початку російської агресії паради у москві все більше нагадують жалюгідну масовку статистів, яких набрали буквально на вулиці. І мова йде не лише про псевдоветеранів на трибунах, які за віком не мали б навіть пам’ятати війну, але й про офіційних гостей. Цього разу російське керівництво ледве вмовило прибути керівників центрально-азійських держав-членів СНД і ОДКБ, а також Білорусі та Вірменії. Олександра Лукашенка, мабуть, витягли з лікарняного ліжка, оскільки він так і не відбув всіх офіційних заходів і швидко відбув додому. Запрошені гості не лише намагалися демонстрували наявність хоч якогось авторитету росії принаймні на регіональному рівні, але, як жартували коментатори, вони також виконували роль «живого щита» для російського диктатора.

У центрі цього дійства знаходився невисокий літній лисуватий чоловічок із виразом обличчя, сповненим нудьги. Складалося враження, що його ледве умовили прийти на парад, адже ще напередодні у Кремлі розглядалася можливість виступу путіна онлайн. Виступ вживу таки відбувся, але він повністю вписувався у депресивну картинку події: набір стандартних заяложених і брехливих тез не випромінював впевненості у перемозі.

Парад став ще одним свідченням завершення «ери путіна». Попри його можливе чергове «переобрання» на посаду президента наступного року, очевидно, що «патріарх» вже нікому не цікавий і не потрібний. Крім опори на адміністративний ресурс, вождю в росії все ж потрібна харизма, для того, щоб передати свою силу і впевненість населенню і елітам, а цього у путіна вже немає і не буде. Він втягнув країну у затяжну війну, що лише починає погіршувати становище росіян, і не зумів захистити капітали великого російського бізнесу за кордоном від санкцій і вилучень. А цього не пробачають. До того ж, захиталася опора влади внаслідок ознак розколу в різних групах силового блоку, на який спирається путін. Йому все важче залишатися «над бійкою» і він змушений все частіше залучатися до «розбірок» різних політико-бізнесових кланів. Кінець путінського режиму невпинно наближається.