ПРОФ. ОЛЬГА БУТКЕВИЧ: УКРАЇНА МОЖЕ ІНІЦІЮВАТИ МІЖНАРОДНУ КОНВЕНЦІЮ ДЛЯ ПОКАРАННЯ ПОРУШНИКІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЛЕБІСЦИТІВ

Текст доповіді Буткевич Ольги – президента Української асоціації міжнародного права, доктора юридичних наук, професора КНУ ім. Т. Шевченка, в рамках міжнародної дискусії «Кремлівський референдум на окупованих територіях України: міжнародно-правовий та політико-безпековий виміри», 28.09.2022.

Якщо наголошувати на порушеннях щодо внутрішніх процедур проведення референдумів згідно з українським законодавством, були порушені всі правові норми відповідно до Конституції України, багато людей на місцевому рівні не могли апріорі голосувати через наявність російського громадянства.

Варто зупинитися на міжнародно-правовій кваліфікації. По-перше, Женевська конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни чітко роз’яснює щодо правового режиму окупації. Згідно з ним, окупаційна влада не має ніякого права вчиняти будь-які дії, що змінюють статус людей на окупованих територіях. Вона не має права змінювати навіть курикулум в школах і університетах, що росіяни активно робили на окупованих територіях України. Це робить абсолютно неможливим проведення будь-яких референдумів на таких територіях згідно зі стандартами міжнародного гуманітарного права.

По-друге, і це є найважливішим. Ми не можемо говорити про референдуми. Адже референдум є загальнонаціональним опитуванням з законними показовими результатами. Це інститут конституційного права будь-якої країни. Ми говоримо про плебісцити. Плебісцит за своєю природою стосується питання юрисдикції території. Міжнародне право строго і прямо встановлює стандарти і процедури проведення плебісцитів. Слід на них зупинитися, оскільки в квазідіяльності щодо так званих «референдумів» російська федерація відкинула можливість звертатися до них як до основи для встановлення статусу територій. Навіть якби було сильне бажання місцевого населення змінити свою юрисдикцію і стати частиною росії (хоча би не бачимо цього прагнення), це могло би бути вирішено тільки в рамках плебісциту, а не референдуму. Міжнародні вимоги щодо проведення плебісцитів є дуже складними і навіть неможливі для деяких країн. Можна згадати шотландський референдум щодо незалежності, який відбувся у 2014 році, проте був анонсований в 2010 році – чотири роки зайняла його підготовка, щоб відповідати всім міжнародним вимогам щодо плебісциту.

Вперше вимоги щодо плебісцитів, які стосуються територіальних питань, були чітко прописані в міжнародних документах Ліги Націй та Постійної палати міжнародного правосуддя і стосувалися, зокрема, плебісцитів у Північному Шлезвігу, Саарі тощо. Згодом ці вимоги були підтверджені у резолюціях Генасамблеї ООН та рішеннях Радбезу ООН, а на європейському рівні – у висновках Венеційської комісії зокрема щодо референдуму в Чорногорії та псевдореферендуму в Криму.

Загалом до десяти ключових вимог до плебісцитів, а точніше дев’ять, є висвітлені як законний міжнародний механізм. Зупинимося на найважливіших. В доктрині міжнародного права це називається 3D або деокупація, демілітаризація і демократизація. Територія, де планується проведення такого опитування, має бути деокупована. Тільки національні і місцеві органи самоврядування можуть бути присутні на такій території. Всі збройні формування мають бути виведені заздалегідь перед плебісцитом. Тільки правоохоронні органи, поліція можуть залишатися на ній, зокрема ті, які забезпечують безпеку плебісциту. Це має бути політично вільна територія, де влада не втручається, існує багатопартійна система – все це має забезпечувати вільне волевиявлення під час голосування. Тобто вимоги є точними.

Таким чином, зрозуміло, що висновки міжнародної спільноти щодо псевдореферендумів будуть такими же, як і щодо псевдореферендуму в Криму в 2014 році. Це було чітко засвідчено Венеційською комісією, резолюцією Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України тощо. Постає питання необхідності створення спеціального міжнародного документа, конвенції, яка поставить поза рамками закону такі дії і зробить їх нелегітимними ab initio. Тому сьогодні можемо лише говорити про інтерпретації згідно з чинними міжнародними документами, однак прийнятий документ з чітко декларованими наслідками для винуватця запобігав би бажанню агресивних країн вчиняти так у майбутньому. Вони мають усвідомлювати марність подібних дій. І Україна може ініціювати прийняття такого документа. Повністю підтримую юридичне переслідування причетних до організації псевдореферендумів, включаючи представників російського центрвиборчкому та інших учасників. Має бути не тільки скликаний трибунал щодо російської агресії, але безліч інших трибуналів і судів мають розглянути всі ці злочинні дії на території України.