ПІДСУМКИ ВИСОКОСНОГО ПОЛІТИЧНОГО РОКУ: НЕ ЧЕКАЙТЕ ЛЕГКОГО 2025-ГО

Завершився 2024 рік, який не приніс припинення російсько-української війни, проте пожвавив розмови про переговори між її учасниками. Підсумки більш, ніж 70-ти виборчих кампаній у світі виявилися багато у чому приголомшливими. Росія постаралася посилити свою присутність на пострадянському просторі, та й на глобальному рівні Путін продовжує наступальну риторику.   

Дуже виборчий рік

Хоча більшість спостерігачів назвуть найважливішими листопадові вибори у США, які дозволили Дональду Трампу переграти Камалу Харріс, а республіканцям – встановити контроль над Палатою представників і Сенатом, більш важливим видається фарс під назвою «президентські вибори в РФ». Його проведення в березні 2024 року дозволило не лише продовжити перебування Володимира Путіна в Кремлі з очікувано рекордним рівнем підтримки, але й дало можливість Кремлю помітити українські окуповані території як свої. Нагадаю, що РФ захопила добру чверть міжнародно визнаних українських земель, від чого низка регіонів фігурують у законодавстві як України, так і Росії.

Перемога Дональда Трампа, котрий повертається до Овального кабінету через одну президентську каденцію, виявилася не лише переконливою, але й такою, що дозволила уникнути політичної турбулентності. Замах на Трампа в розпал президентської кампанії і його поведінка після пострілу і легкого поранення примусили багатьох переоцінити ексцентричного політика, а демократів – замінити Джо Байдена на Камалу Харріс, що однак не дозволили пані Віце-президентці перемогти. Після 5 листопада цивілізований світ немов би став жертвою нахабнуватої чарівності Дональда Трампа, що роздавав обіцянки в оточенні свого різнобарвного почту. Очевидно, що після інавгурації 47-го президента  США 20 січня 2025 року в його діях буде більше як легітимності, так і визначеності.

Урсула фон дер Ляйен зберегла посаду голови Європейської Комісії і наполягла на збільшенні у її складі жіночого представництва. ЄНП продовжує домінувати у політиці Старого Світу, але змушена маневрувати для досягнення власних цілей. Лейбористи на чолі з Кіром Стармером отримали владу у Великобританії, хоча й зіткнулися із раптовим падінням популярності. Результати виборів у Європарламент у Франції боляче вдарили по амбіціях Емануеля Макрона, котрому доводиться працювати в умовах розколотого на три ідеологічно суперечливі частини французького суспільства. Дострокові парламентські вибори у Франції не дозвололи вирішити всі проблеми політичного управління. «Світлофорова коаліція» в Німеччині  «вимкнулася» одразу ж після обрання Президента Дональда Трампа, і все ще діючому канцлеру Олафу Шольцу доводиться вести ар’єргардні політичні баталії.

Велика війна у фактах та ініціативах

Поки продовжуються суперечки стосовно того, чи вже триває Третя світова війна, чи ми все ще знаходимось напередодні, активна фаза україно-російської війни подолала рубіж у 1000 днів і всупереч численним припущенням стосовно початку переговорів, продовжує збирати криваві жнива. Навесні без публічних пояснень був відправлений у відставку головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний і його змінив Олександр Сирський.

Російські війська продовжують просуватись по українській території, незважаючи на значні втрати. При цьому у Москві вже не говорять про взяття Києва за три дні, але все ще мріють про «денацифікацію України». Модернізація процедури мобілізації не не дозвлила Україні остаточно вирішити проблему поповнення лав ЗСУ. Коливання західних союзників у питанні використання ЗСУ далекобійних ракет по території Росії вписуються у термін «оптимістична трагедія». Росія продовжує практично щодня використовувати КАБи, ракети і БПЛА для нанесення Україні максимальної шкоди: до прикладу, серед цілей російської воєнщини виявилася у 2024 році дитяча лікарня «Охмадит» у центрі Києва.

 Агресор послідовно знищує населені пункти Донбасу, часто захоплюючи лише контури. З іншого боку, українські ударні дрони неодноразово долали відстані в сотні кілометрів, щоби вдарити по цілях на території РФ. В 2024 році російські військові захопили найбільші території з початку активної фази війни. Більше сотні українських військовополонених були розстріляні окупантами після того, як склали зброю. СБУ знищила у Москві командувача військами радіаційного, хімічного і бактеріологічного захисту генерала Ігоря Кірілова, який неодноразово розповідав небилиці про бойові комарі і віддавав накази про застосування хімічної зброї проти українських військових.

 Керівництво України літом 2024 року провело Саміт миру, на якому шукало взаєморозуміння з представниками різних країн щодо припинення війни. Відсутність представників Китаю і Росії зробила діалог неефективним. Володимир Зеленський восени показав Байдену, Харріс і Трампу «План перемоги», однак це не сильно збадьорило західних партнерів України, котрим не сподобалось наполегливість, з якою офіційний Київ ставив їм завдання. Лише після цього Володимир Зеленський у форматі неофіційного президентського послання представив українським депутатам «План стійкості», який також нагадував набір гасел без предметного наповнення.  

Після обрання Дональда Трампа основним трендом міжнародної політики стало обговорення можливих переговорів між Росією та Україною. Передвиборча обіцянка новообраного американського президента завершити війну за 24 години виконана не була. Стають все більш очевидними кілька тенденцій: прагнення США зменшити витрати на оборону і уникнути перекидання військ до Старого Світу, прагнення Росії сісти за стіл переговорів зі Сполученими Штатами, щоб підняти власну значимість у світі, наявність у європейському істеблішменті вагомого прошарку бажаючих якнайшвидше завершити російсько-українську війну і повернутись до business as usual з Росією. При цьому не варто забувати, що у міжнародних відносинах давно склалася практика вирішувати конфлікти за рахунок слабшої сторони.

Сили оборони України розвіяли міф про недоторканість кордонів Росії, розпочавши наступальну операцію на території Курської області. Бойові дії у цьому російському регіоні продовжуються й сьогодні, українські військові ведуть оборонні бої. Саме у Курській області Росія почала використовувати військових з Північної Кореї. Активізація участі КНДР в російсько-українській війні обумовлена і потуранням Китаю, і неефективністю санкцій проти Північної Кореї, з котрою Росія щедро розплачується за допомогу. Кремлівська пропаганда захлинається у звинуваченнях на адресу української сторони в убивствах дітей і вагітних жінок, не наводячи підтвердження своїм словам. Не менш цікавим є факт, що Володимир Путін, який не шкодує негативних епітетів для України, коротко і неохоче коментує ситуацію у Курській області.

Продовження ядерного шантажу

Кремль чудово вивчив механізми функціонування громадської думки на Заході і використовує ці знання у власних інтересах. Підсвідомий страх ядерної війни, сформований у період біполярного протистояння між СРСР і США, сьогодні немов отримує друге дихання. Невипадково Путін особисто оголосив про проведення навчань з тактичною ядерною зброєю і продовжує жонглювати новинами про її розміщення у Білорусі (публічних об’єктивних підтверджень цього факту поки що немає). Для більшого залякування він заявив про внесення змін до доктрини ядерного стримування, після чого ракетою «Орєшнік» було нанесено удар (без ядерного компоненту) по місту Дніпро в Україні. Додайте до цього регулярні спекуляції кремлівської пропаганди про нібито існуюче прагнення України створити «брудну бомбу» - і картина буде повною.

Кавказький злам

Північний і Південний Кавказ залишаються зоною особливої уваги для світових лідерів. Досить часто те, що відбувається на території РФ, проходить під знаком домінування Рамзана Кадирова, хоча трагічний інцидент з азербайджанським пасажирським лайнером, що отримав смертельні ушкодження в небі Чечні і після цього був направлений в аеропорт Актау (Казахстан), навряд чи додасть очок кремлівському вассалу.

Спалахи активно антикремлівських сил в регоні залишаються спорадичними. Зате на Південному Кавказі все сильніше спостерігається прагнення Вірменії на чолі з прем’єром Николом Пашиняном грати власну роль. Мінімізація членства в ОДКБ та інші нюанси дозволяють говорити про пошуки Єреваном шляхів диверсифікації зовнішньої політики. З іншого боку, у Грузії партія «Грузинська мрія» зуміла утримати владу в результаті парламентських виборів. Післявиборчі протести не перетворилися на римейк Революції Троянд, лідер котрої Михеїл Саакашвілі продовжує залишатися за гратами.

Білоруська діалектика

Олександр Лукашенко продовжує розігрувати карту самого вірного союзника Володимира Путіна, що не врятувало Білорусь від масової міграції «шахедів» в її повітряному просторі. Схоже, криваві наслідки польотів російських БПЛА є лише питанням часу. Лукашенко має намір переобратись в січні 2025 року на черговий (виходячи із його зовнішнього вигляду – можливо, останній) президентський термін. Майбутні вибори стануть спробою офіційного Мінська «перевернути сторінку 2020 року» у відносинах із Заходом.

Білоруські демократичні сили напередодні виборів, в яких їхні представники не зможуть взяти участь, вирішили консолідуватися навколо Світлани Тихановської, підписавши під час конференції «Нова Білорусь» відповідний протокол про координацію зусиль. Чесно кажучи, важко пояснити це прагнення ретранслювати суперпрезидентську модель влади на середовище опонентів Лукашенка, але залишимо цей вибір за прихильниами Тихановської. Ще один цікавий збіг: і у Лукашенка, і в Тихановської, і навіть аксакал білоруської політики Зенон Позняк практично в унісон говорять про необхідність участі представників Білорусі у переговорах про завернення російсько-української війни. Якщо Лукашенко ще може претендувати на приставний стілець, то підстави претензій Тихановської і Позняка далеко не очевидні. Готуючись до президентської кампанії, Лукашенко звільнив більше сотні політичних в’язнів. Але не будемо живити ілюзії: арешти інакодумців і просто підозрілих продовжуються, а лідери протестів 2020 року, а також самі знакові політв’язні залишаються за гратами.

Південно-західна інтрига

Виборчі кампанії у Молдові і Румунії привернули до себе значну увагу. Діючий президент Молдови Майя Санду зуміла зберегти своє крісло без проблем, часом на межі фола даючи відсіч контргрі з боку Ілана Шора, за котрим чітко проглядаються інтереси Кремля. Правда, при цьому варто враховувати, що Молдова – парламентська республіка, і вибори в законодавчий орган, що відбудуться в 2025 році, можуть похитнути позиції Санду.

Несподіваний поворот отримала президентська кампанія в Румунії. Фаворитом першого туру виявився Келін Джорджеску з набором популістських гасел, кампанія котрого просувалася переважно через ТікТок та Instagram. Відсутність маркування його реклами як політичної дало підставу Конституційному Суду Румунії скасувати результати першого туру виборів, в якому шанси Джорджеску були досить високими. Нова спроба обрати президента Румунії буде здійснена в березні 2025 року, і кандидатська конфігурація обіцяє бути цікавою. Не варто забувати про те, що Румунія прагне бути ключовим партнером США в Чорноморському регіоні, розбудовуючи біля Констанци найбільшу базу НАТО в Європі.  

Відголоски холодної війни

Кремль активно прагне повернути світ до реалій холодної вйни, а Захід далеко не завжди усвідомлює цю загрозу. Літом 2024 року в країнах Балтії і Польщі відбулася назка надзвичайних пригод (підпалів і диверсій), котра дозволила знову казати про «активні заходи», спрямовані з Москви. Кремль прагне дестабілізувати країни Балто-Чорноморського басейну, що є другим рубежем оборони російської експансії. Для цього використовується практика ще радянських часів, коли КДБ успішно розхитував підвалини Заходу. Тому і обмін заручниками, що відбувся 1 серпня 2024 року між Росією і країнами Заходу, зіграв перш за все на користь Путіна. Він обміняв противників свого режиму (Олексій Навальний, як відомо, планувався на обмін, проте не дожив до нього) на вбивцю Красікова і російських розвідників-нелегалів. Схоже, що у Вашингтоні, Брюсселі, Парижі і Берліні не до кінця розуміють, наскільки небезпечно сприймати Путіна як потенційного партнера по діалогу, а не як агресивну геополітичну субстанцію.    

Гострі кути Люблінського трикутника

Створена літом 2020 року тристороння конструкція для підтримання регіональної безпеки сьогодні переживає не найкращі часи. Польщу і Литву можна назвати найпослідовнішими союзниками України, але це не впливає на «фактор Волині» в польській політиці і зміни в литовській за наслідками парламентських виборів. Люблінському трикутнику необхідний новий імпульс, можливо, у вигляді активізації навчань ПолЛитУкрБриг імені князя Костянтина Острозького – унікального підрозділу, сформованого трьома країнами. В іншому випадку зростаючі суперечності послаблятимуть Балто-Чорноморський регіон загалом.  

Сирійський експрес і точкові удари Ізраїля

Раптова зміна влади у Сирії виглядає результатом перемир’я між Ізраїлем і рухом «Хезболла», активізації Туреччини і втоми від правлячої династії Асадів. Росія не змогла врятувати свого давнього вассала і утішила його наданням притулку. Показовим став візит в Сирію міністра закордонних справ України Андрія Сибіги наприкінці грудня 2024 року – офіційний Київ скористався змінами в регіоні для зміцнення власного впливу, використовуючи українське зерно. Варто відзначити, що у 2024 році ізраїльські спецслужби і військові знищили одного з лідерів руху «Хамас» Ісмаїла Ханію та лідера руху «Хезболла» Хасана Насраллу. Вражаючий ефект справила й епідемія вибухів пейджерів, котрі використовувались активістами «Хезболли» у Лівані. Припускаю, що Беньямін Нетаньяху зважився на такі радикальні дії (і Ханія, і Насралла мають репутацію політичник клієнтів Кремля), щоб продовжити своє перебування у прем’єрському кріслі.

Євген Магда, директор Інституту світової політики