РФ ПРОДОВЖУЄ МАСОВІ ВБИВСТВА ЛЮДЕЙ: САТАНОДИЦЕЯ ЯК ОСНОВА РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

14 липня 2022 року рашистські кати в погонах за наказом божевільного диктатора путіна безжально стратили понад 20 мирних жителів в українському місті Вінниця, завдавши ракетного удару по офісних та житлових будинках. В майбутньому ця фраза, мабуть, стане класичною для підручників по кримінальному праву та психіатрії. А зараз ця трагедія є болем для України та всього цивілізованого світу. Тому питання чому російська держава так безжально, наче м’ясник, ставиться до людського життя, перестає бути риторичним. І якщо подивитися історію, то стає зрозуміло, що вбивство людей – це такий же атрибут кремлівських володарів як скіпетр та корона.

В цьому контексті кремлівський людожер повністю відповідає традиції російських правителів. Як підсумок кількох перших місяців діяльності путіна на посаді прем’єр-міністра рф «Нова газета» писала: «Дуже давно у досить демократичній країні старий президент вручив посаду канцлера (і прем’єра) молодому енергійному наступнику. Після чого загорівся рейхстаг…В росії похилий Гарант вручив посаду наступнику, котрому ще потрібно демократично обратись. І відразу ж вибухнули житлові будинки, почалася нова чеченська війна…».

Логічним розвитком більш ніж двадцятирічного періоду путінського режиму стало знищення заручників на Дубровці у Москві і в Беслані, вбивства незгідних і, нарешті війни з Грузією і Україною. Остання війна вирізняється масовим холоднокровним вбивством мирних українських жителів, а також намаганням кремля перемогти за будь-яку ціну, не рахуючись із власними втратами. Таким чином, попри різний масштаб згаданих явищ, можна виділити їхню спільну рису: абсолютну зневагу московських правителів до життя людини, причому не лише чужого, але й життя своїх громадян. Гасло «бий своїх, щоб чужі боялися» було завжди написане на прапорах російських царів від Івана Грозного до Сталіна і путіна.

Чим можна пояснити таку нелюдську безмежну жорстокість? З цього приводу написано сотні, а можливо і тисячі текстів. Цікавий підхід має російський філософ і культуролог Михайло Епштейн, що намагається поглянути на предмет з точки зору релігійної філософії. На його думку, для «руського мира» притаманна сатанодицея, або виправдання Сатани, тобто, Зла. Як же можна виправдати зло? Вбивство невинних людей є їхнім спасінням, тому, що невинні душі відразу ж потрапляють до раю. Звідси вбивця невинних робить своїм жертвам найбільше благо, відразу відправляючи їх до раю. Таким чином, всі найбільші негідники російській історії робили благо своєму народу, винищуючи його.

Нинішні російські правителі ніколи не порушували людоїдські традиції. Згадаймо фразу путіна, сказану ніби з долею іронії про те, що у випадку ядерної війни «ми як мученики потрапимо до раю, а вони просто здохнуть».  Очевидно, що для московських можновладців народ залишається біомасою, якої не шкода. Війна з Україною дає багатий матеріал з цього приводу: на полях і посадках, а також холодильниках моргів знаходяться нікому не потрібні залишки сотень і тисяч тіл російських військових. На окупованих територіях Донбасу відбувається примусова мобілізація, при якій нашвидкуруч екіпірованих і слабо озброєних чоловіків як гарматне м'ясо першими кидають на бойові позиції ЗСУ, а потім по їхніх трупах наступає кадрова армія рф.

І загалом, виняткова жорстокість російських окупантів знаходиться поза будь-якою логікою, вона не дає вигоди ні у тактичному, ні в стратегічному сенсах. Поєднуються дві непоєднувані речі: українці називаються частиною російського народу і при цьому вони стають жертвою жорстокого геноциду. Все вищезгадане підводить до думки, що «руський мір» і все, що пов’язано з ним – це мертвечина, що загрожує тотальним знищенням всьому світу. І те, що під неї підводиться духовно-релігійна основа, робить її винятково небезпечною. 

Людство вже давно знає що потрібно робити з маніяками, що вчиняють масові вбивства, раніше їх страчували, зараз довічно ізольовують. Зараз перед цивілізованим світом стоїть питання що робити з маніакальною державою, політика якої – це масові вбивства людей. Від розв'язання цієї проблеми залежить безпека майбутнього світу. Напевно, вже світу без росії.  

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича