СІРИЙ ЛЕБІДЬ РОСІЙСЬКОГО СПРОТИВУ

Уже вщухли емоції від рейду російських добровольців на територію Білгородщини.  І час поглянути на його основний ефект. Безумовно, він є здебільшого не так військовим, як психологічним. Про це свідчить реакція як місцевого населення і влади, так і пропагандистської машини на федеральному рівні. Подальші наслідки від цих подій цілком можуть бути індикатором нового етапу російсько-української війни.

Спільні дії Російського добровольчого корпусу і Легіону «Свобода Росії» проявили багато прихованих моментів. По-перше, абсолютну нездатність агресора інформаційно реагувати на факти проникнення на свою територію. Попри звітування про «ліквідацію 70 диверсантів» і демонстрацію світлин «знищеної» американської техніки, щодо яких більш ніж достатньо свідчень на користь їх неправдивості, учасники рейду продемонстрували набагато більше свідчень успішності операції – від захопленої техніки фсб до оприлюднених нещодавно відеокадрів ганебного боягузтва путінських військ. Кремль втрапив у власну ж пропагандистську пастку з 2014 року, коли тепер атака уже на його міжнародну визнану територію відбувається з боку невідомих формувань на техніці, «купленій у військторгах».

По-друге, це була лише розвідка боєм, а не повноцінна операція, як зазначають самі російські добровольці. Яка, до того ж відбулася на тлі постійних чуток про наближення українського контрнаступу. Проте вона вже показала серйозні проблеми в обороні рф. Виявилося, що «лінію вагнера», на яку витратили, а точніше розподілили по кишенях приблизно 10 млрд рублів, можна легко обійти, просто… поїхавши дорогами, а не полями. Ця подія вже розпалила в агресора внутрішні дискусії, чи не варто забрати і передати армії функції захисту кордонів у прикордонної служби фсб (а значить, чекісти ризикують втратити одну зі статей, на які звикли «розпилювати» кошти з російського бюджету). А також – що більш гостро – потребу озброювати територіальну оборону. Ініціатива, від якої не дуже можуть бути в захваті в кремлі – якщо народові дати зброю, хто його знає, проти кого вона в кінцевому підсумку буде розвернута.

Проте основне, заради чого слід було порушити тему навколо ситуації, яка вже вичерпалася – це питання втрати монопольного голосу основної частини російської ліберальної опозиції на Заході, котрі на різних форумах обговорюють абстрактні ідеї демократизації росії. На жаль, поки без жодного реального рецепту, як цього досягти. Вони виступають камертоном багатьох росіян, котрі не сприймають кривавий режим, але зайняли позицію «а що залежить від нас?». Тому їх життєвою стратегією є часто бажання якось перечекати падіння путіна в надії, що виникне нізвідки підґрунтя для побудови демократії. Однак кожен день так мовчазного неспротиву – це непряма підтримка стабільності режиму, який продовжує вбивати українців.

Тепер же було продемонстровано альтернативну модель поведінки. Російські добровольці, котрі беруть до рук зброю, щоб повалити диктатуру – це такий собі «сірий лебідь» (потенційно значуща подія, яка вважалася малоймовірною). Достатньо згадати, як у російському ліберальному середовищі спершу кепкували з заяви Іллі Пономарьова про існування російських партизанів. І продовжують недооцінювати цей фактор. Хоча мали б його ураховувати, коректуючи своє бачення майбутніх процесів і підлаштовуючи програму дій. Або ж вони ризикують перетворитися на сучасний аналог «білогвардійської еміграції», що нічого не вирішувала далі обговорень десь у кав’ярнях Парижу у міжвоєнний період. Поки інші справою доводять здатність опиратися кремлівському режиму і виборювати заслужене місце у післявоєнному майбутньому після повалення путінської диктатури.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії