СПРАГА ПРОСТИХ І ШВИДКИХ РІШЕНЬ

Після трьох десятиліть пост біполярного лібералізму у світі задули зовсім інші вітри. Демократія відступає не лише у багатьох регіонах глобального Півдня, але й все більше піддається випробуванням у своїх традиційних форпостах, у моду входить light авторитаризм. На очах випаровуються вікові надбання і досягнення демократичного розвитку: згортається глобалізація, обмежується свобода, повертається імперська пиха і агресивність. На жаль, існує відчуття, що це не тимчасові вибрики політичного сучасного політичного життя, а довготривалий і досить стабільний тренд. Маятник відхилився різко вправо.

Що не дозволило «завершити історію» і утвердити ліберальну демократію у планетарному масштабі? Як не парадоксально, це її досягнення: на якомусь етапі сама демократія почала знищувати підвалини власного існування. Свобода і конкуренція стали потужним мотиватором розвитку економіки, що, зрештою, призвело до створення суспільство масового споживання. Люди повірили у нескінченні можливості технологічного прогресу, який все більше брав на себе людських обов’язків, спрощуючи і полегшуючи життя. Суспільна активність і самодіяльність втрачали сенс і замінялися сурогатами високозалежних від держави та легко маніпульованих і атомізованих груп. Нащадки безкомпромісних революціонерів, що боролися проти тиранії, з легкістю підпадали під вплив новітніх тиранів і передавали їх відповідальність за власну долю в обмін на можливість не відповідати за власну долю. Суспільство втрачало не лише екзистенційний сенс власного існування, що зводився до переважно споживання матеріальних благ, але й навички боротьби за власні інтереси і, зрештою, свободу.

Саме у такому середовищі й стала можливою перемога правого популізму, який примарно дозволяє масам відчути власну значущість, при цьому не докладати сили до суспільної активності. Дорога до несвободи починається з того моменту, коли люди починають вірити в обіцянки простих і швидких рішень. Вони піддаються на пропаганду правих популістів ще й тому, що останні часто пропонують повернутися до «кращого минулого» на основі вікових традицій, маскуючи свій радикалізм у шати благородного консерватизму. До речі, на цій підставі Владімір Путін вважає себе консерватором і охоронцем традиційних християнських цінностей Європи.

Розсудливій людині важко прийняти думку, що особа невисоких моральних якостей із практичними навичками афериста може бути захисником американських духовних цінностей та інтересів США. Проте приблизно половина виборців повірила, що популіст і непрофесіонал у політиці Дональд Трамп здатний вирішити їх повсякденні проблеми і при цьому «знову зробити Америку великою». Під приводом реалізації назрілих змін розпочався демонтаж американської ліберальної моделі суспільства і держави. Боюсь помилитись, але якщо цей руйнівний процес зайде занадто далеко, то на Сполучені Штати очікують суспільний розкол і, найгірше, громадянська війна.

Європа також не відстає: у ряді держав існує реальна перспектива приходу до влади праворадикальних популістських партій. Для заспокоєння можна лише сказати, що наш континент має деякий імунітет від небезпечного популізму і радикалізму. Мова йде про досвід формування влади на основі широкої коаліції, що дозволяє витісняти радикальні партії на маргінес політики. Сили широкого ідеологічного спектра об’єднуються з метою недопуску радикалів до влади. Водночас американська модель формується на основі принципу «гри з нульовою сумою», в якій переможець забирає все, і це підвищує небезпеку узурпації влади. Не факт, що за таких обставин спрацює система стримувань і противаг. Світогляд та бізнесова практика Д.Трампа, м'яко кажучи, не виключають обхід і ігнорування законів.

Практично неможливо визначити час, передбачений для існування того чи іншого суспільного явища, чи процесу. Неможливо вгадати, наскільки довго застигне маятник у крайній правій точці. Але важливо знати, що правий популізм – це не вирок і завжди можливо не дозволити перейти точку неповернення на шляху до несвободи. Це роблять свідомі й небайдужі громадяни, а зараз - і Сили оборони України.  

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича