ВІЙНА ЗАКІНЧУЄТЬСЯ: ЯКИМИ ПОВИННІ БУТИ МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ?

Часом виникає відчуття кінця, хоча зовні все ще далеко не завершилося. При цьому найбільше хочеться знати, у якому вигляді цей кінець прийде. Так і війна - мабуть, вже майже всім зрозумілий результат російської агресії в Україні: ворог програв стратегічно і ментально, а військова поразка не забариться. З самого початку російське керівництво не розуміло, чого хоче: захопити всю Україну якщо вдасться чи «захистити народ Донбасу від укронацистів» і отримати коридор в Крим. Чітка стратегія передбачає виділення відповідних ресурсів під реалістичні тактичні плани, а всі бачили більш ніж піврічну плутаницю з призначенням та звільненням генералів, тотальну мобілізацію непідготовлених і часто непридатних рекрутів і вигрібання військових складів із застарілою зброєю. Заклики рф до перемовин «без попередніх умов» є також ілюстрацією ментального хаосу росіян: якщо відпадають «денацифікація» і «капітуляція» України, то про що тоді говорити?

З самого початку так звана СВО розглядалася у кремлі як насамперед внутрішній продукт. Путінська команда повинна була довести свою спроможність на володіння росією перш за все її мешканцям, обравши найпростіший шлях через «маленьку переможну війну». Зовнішній аспект був також важливим і полягав у доведенні західним державам свого права на геополітичне розширення коштом території колишнього СРСР та Центрально-Східної Європи. Окупація України без вторгнення у Європу також була би сприйнятою народонаселенням рф як велика перемога, яка б зняла питання хто керуватиме росією принаймні у найближче десятиліття.

Але все пішло не так і замість перемоги цілком чітко з’явилася загроза поразки. Історичний досвід росії показує, що військова невдача ставала передвісницею революції, варто лише згадати роль поразки у війні з Японією у революції 1905-1907 років та неуспіхи у Першій світовій війні як спусковий механізм лютневої революції 1917 року. Маси не схильні прощати верхам слабкість і невдачі: немає нікого страшнішого, ніж раб, котрий усвідомив слабкість і безпорадність свого господаря.

Навчений гірким досвідом, Захід не хоче революції та ще й в умовах ядерної держави, тому, на жаль, навряд чи наважиться запустити процес дезінтеграції росії. Але для уникнення нових війн у майбутньому ця територія повинна бути або трансформована ззовні, або ж, за умови неспроможності до змін,  ізольована і приречена на довготривале технологічне відставання.

Логіка розвитку ситуації на полях бою в Україні та владних кабінетах в світових центрах впливу порушує питання щодо можливих мирних перемовин. Безумовно, кожна війна повинна закінчитися миром. Кремль через своїх спікерів заявляє про готовність до мирного врегулювання. Сумнівні медіаджерела поширюють чутки що, нібито, режим путіна в обмін на Крим та Донбас готовий поступитися рештою окупованих територій та укласти мирну угоду. Проте, для більшості експертів безсумнівним є те, що такий мир буде використаний кремлем для виправлення помилок, що мали місце під час підготовки до вторгнення в Україну, та розв’язання нової війни.

Історія співіснування України та росії, а особливо досвід останніх восьми років та весь той жах, що пережив український народ починаючи з 24 лютого 2022 року вказують на певні необхідні вимоги до переговорного процесу. В першу чергу – не може бути жодних півзаходів. Президент Володимир Зеленський під час свого виступу перед учасниками G-20 чітко обумовив підхід Києва до можливого процесу мирних перемовин. Переговори повинні бути публічними, з детальним обговоренням конкретних питань, а їхні результати відповідати міжнародному праву. І найголовніше, як підкреслив В.Зеленський, Україна ніколи не піде на компроміс з совістю, суверенітетом, територією та незалежністю. Своєю чергою, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний по військовому чітко і безкомпромісно висловив дану позицію в розмові з начальників штабів США генералом Марком Міллі: «Наша мета – звільнити всю українську землю від російської окупації. Ми не зупинимося на цьому шляху за жодних умов. Українські військові не приймуть ніяких перемовин, домовленостей чи компромісних рішень. Умова для переговорів одна – Росія має залишити всі захоплені території».

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича