ЗА НАШУ ТА ВАШУ ПЕРЕМОГУ

Пропонуючи восени 2021 року максимально посилити співпрацю Польщі та України у безпековій сфері, я не передбачав російське вторгнення в Україну. Проте сьогодні зміцнення польсько-українських відносин у безпековій сфері виглядає обов’язковим елементом нової архітектури європейської безпеки.

Вона обов’язково постане після російсько-української війни, адже не можна допустити, щоб дії Кремля залишаться безкарними. Власне, саме безкарність надихала російське керівництво на нові і нові агресивні дії. Цими днями доцільно згадати події серпня 2008 року, коли жертвою російського «примусу до миру» стала Грузія. До Тбілісі тоді прилетіли президенти Польщі, України, Естонії, Литви та прем’єр-міністр Латвії. Прилетіли, щоб висловити свою підтримку, президент Лех Качинський наголосив тоді, що Росія не має права диктувати волю своїм сусідам, і саме у солідарності та приєднанні до ЄС та НАТО полягає секрет успіху для країни, яка не хоче бути маріонеткою Росії. Його слова сьогодні знову стали актуальними.

У Європі є низка країн, які добре знають ціну російським намірам, саме їх лідери побували майже 14 років тому у грузинській столиці. І тим більш прикро, що лідери Грузії та Молдови сьогодні не хочуть приєднуватися до санкцій ЄС проти Росії, пояснюючи власну позицію турботою про українських біженців та економічними інтересами. Це, втім, не завадило Кишиніву та Тбілісі слідом за Києвом подати заявку на вступ до Європейського Союзу. Політична кон’юнктура, на жаль, така.

Ярослав Качинський, брат-близнюк покійного польського президента (10 квітня у Польщі та світі вшанували пам’ять жертв Смоленської трагедії) наголосив, що тепер у Польщі знають, чому так сталося. Є відповідні висновки польської урядової комісії, розслідуванню якої системно ставили палки в колеса. Дійсно, знищення частини польського істеблішменту одним ударом було величезним потрясінням для Польщі, однак вона вистояла. І сьогодні саме Польща є державою-хабом, яка допомагає Україні у війні з Росією.

І питання тут не лише у 100 ПЗРК Piorun, які Польща ще напередодні російського вторгнення поставила Україні. Саме до Польщі вирушили біля 2,5 мільйонів українських біженців, і їх зустріли тепло та приязно. Польща стала хабом для переміщення вантажів (комерційних, гуманітарних та військових) для України, на її території міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та шеф військового відомства Олексій Резніков зустрічалися з американськими колегами та президентом Джозефом Байденом.

Не менш показовими є дії польської влади. Прем’єр-міністр країни Матеуш Моравецький двічі протягом 45 днів  відвідував Київ. Показово, що компанію у середині березня йому склали не лише колеги з Чехії та Словенії, але і Ярослав Качинський – людина, від  позиції якої у сучасній Польщі залежить дуже багато. Він не лише депутат Сейму, але і віцепрем’єр, який опікується силовими структурами. Припускаю, що без його участі не обійшлося «зникнення» на території Польщі 100 танків Т-72. І саме Качинський дав різку оцінку позиції Угорщини, прем’єр якої Віктор Орбан непристойно активно заграє з владіміром путіним. Чи варто дивуватися, що найвпливовіший сьогодні політик Польщі публічно підтримав розміщення в країні американської ядерної зброї.

До речі, варто нагадати, що у польському Любліні дислокується Литовсько-Польсько-Українська бригада імені Костянтина Острозького.  Цей підрозділ можна назвати унікальним, адже він став однією з основ «Люблінського трикутника» - неформального, проте ефективного формату безпекового діалогу Варшави, Вільнюса та Києва. Хоча ЛитПолУкрБриг сьогодні існує на штабному рівні, перспективи розвитку цього військово-політичного проєкту є позитивними, адже попит на ефективних контрибуторів безпеки на Європейському континенті лише зростатиме.

Очевидно, варто звернути увагу і на перспективи втілення в життя вісі Лондон – Варшава – Київ, про яку на початку лютого заявили керівники зовнішньополітичних відомств Великої Британії та України Ліз Трасс та Дмитро Кулеба. Їхній польський колега Збігнев Рау тоді не приєднався до них з тактичних причин – він зараз головує в ОБСЄ, проте можливість взаємодії Лондона, Варшави та Києва у військових, економічних та інших сферах виглядає реалістичною. У всякому разі, відповідний інтерес спостерігається у трьох відповідних столицях.

З огляду на те, що польсько-українські відносини перебувають зараз в апогеї свого розвитку за 30-річний період існування, варто наголосити на основних напрямах взаємодії двох держав. Очевидно, що прискорення руху України шляхом європейської інтеграції перетворює Варшаву на головного шерпа-провідника цим маршрутом. Переваги майбутнього альянсу Польщі та України в ЄС є очевидними вже сьогодні. Проте безпекові питання все одно залишаться пріоритетними для двосторонніх відносин. Якщо контрактом на постачання 250 американських танків «Абрамс» Польща впевнено закриває власні потреби у бронетанковій техніці, то розвиток ракетного озброєння залишається сферою перспективної польсько-української співпраці. Поєднання польських інвестицій з українським науково-виробничим потенціалом виглядає нині найбільш перспективним для захисту інтересів у світі, який навряд чи стане ближчим часом спокійним.

Польща та Україна мають всі підстави розраховувати не лише на примирення у історичних питаннях, про яке заявив днями віце-прем’єр РП Пйотр Глинський, але і стати визначальним для європейської безпеки тандемом. Для цього доцільно вже сьогодні сформувати порядок денний співпраці у сфері економіки, безпеки, суспільних відносин та прагматично його реалізовувати заради нових спільних перемог.

Євген Магда, директор Інституту світової політики