МІЖНАРОДНА ФЕМІДА ПРОТИ РОСІЙСЬКИХ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ. РОЗМОВА З ПРОФЕСОРОМ ЄВГЕНОМ ЦИБУЛЕНКОМ

Провідні експерти американського аналітичного центру New Lines Institute for Strategy and Policy і канадського Центру з прав людини імені Рауля Веленберга  представили незалежну доповідь, у якій застерегли світову громадськість від ймовірного геноциду в Україні, підбурення російською владою до звірств, направлених на знищення українського народу.  Про те, чи можемо вбачати ознаки геноциду у російських звірствах з точки зору міжнародного права та які можливі формати притягнення винуватців агресії проти України до відповідальності – розмовляли з доктором права, старшим ментором Юридичного інституту Талліннського  технічного університету, професором Київського міжнародного університету Євгеном Цибуленко.

Міжнародний кримінальний суд може розглядати всі види міжнародних злочинів. Україна не є членом МКС, проте визнає його юрисдикцію, а тому російські воєнні злочини на українській території можуть бути предметом його розгляду – і слідчі суду з травня вже працюють над документуванням і збором доказів. Оскільки у міжнародному гуманітарному праві діє принцип універсальної юрисдикції, національні суди також можуть розглядати такі справи. Відповідні розслідування вже розпочали Україна, Польща, Німеччина, Литва, Іспанія, низка країн оголосили про подібні наміри (українська правоохоронна система розслідує понад 16 тисяч кримінальних справ, в яких підозрюються російські військові – авт.). Важливу складову у зборі доказів становлять свідчення про злочини окупантів, які надають сьогодні українські переселенці у державах Європи. Міжнародний кримінальний суд розглядає справи, якщо сторони не створюють можливості для розслідування і притягнення воєнних злочинців до відповідальності, чому й опирається Росія.

Звучить ідея про створення окремого міжнародного трибуналу. МКС не може карати за злочин агресії (також називають злочином проти миру), оскільки існує безліч обмежень. Крім того, для цього сторони мають бути членами суду в Гаазі (не є не тільки Україна, а й Росія). Трибунал дозволяє притягувати до відповідальності злочинців серед вищого політичного керівництва. В якій же формі він може бути створений? Оскільки міжнародні трибунали ad hoc по колишній Югославії і Руанді створювалися рішенням Ради безпеки ООН, то у випадку України такий варіант є мало ймовірним, зважаючи на російське право вето. Доводить це провалена спроба створити такий трибунал щодо збитого росіянами боїнга МН17 – тому відповідна справа ведеться сьогодні в нідерландському національному суді.

Більш оптимальним шляхом є створення гібридного (змішаного) суду, на зразок змішаних судових колегій в Косово (2000), спеціального суду по Сьєрра-Леоне (2002) чи спеціального трибуналу по Лівану (2007). Гібридний характер передбачає, що до роботи національних судів долучаються міжнародні експерти. Постає питання, чи предметом розгляду майбутнього трибуналу в Україні має стати тільки акт агресії, чи всі види міжнародних злочинів, які можна класифікувати у діях російської армії і військово-політичного керівництва (а це воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид). На думку професора Цибуленка, слід включати всі. МКС може працювати над справою російських злочинів у Україні паралельно з міжнародним трибуналом та національними судами, координувати зусилля. В історії більшість пам’ятає про Нюрнберзький трибунал після Другої світової війни, водночас поряд із ним діяли трибунали над нацистськими злочинцями меншого масштабу.

Ідея створення окремого трибуналу щодо російського вторгнення в Україну вперше з’явилась у відкритому зверненні британських політиків (зокрема колишніх прем’єрів Гордона Брауна та Джона Мейджора), науковців і громадських діячів. Згодом вона звучала з боку ПАРЄ, у комюніке за результатами міжнародної конференції у Вільнюсі, в політичній резолюції естонського парламенту, в якій дії росіян було названо геноцидом українського народу тощо. Робота над проєктом договору для такого трибуналу триває. Для зразка взято згадуваний спеціальний суд по Сьєрра-Леоне, коли передбачається долучення міжнародних партнерів. Як вважає Євген Цибуленко, попереду чекає складний тривалий процес з можливістю, що окремі країни його саботуватимуть. Попри можливий період, який може зайняти підготовка такого трибуналу і притягнення винуватців до відповідальності, конвенція ООН від 1968 року говорить про незастосування строків давності до геноциду і воєнних злочинів.

Чи можемо класифікувати дії російської армії під час вторгнення в Україну як геноцид? Його визначення передбачає дії з метою часткового або повного знищення релігійної, расової чи національної групи – і масові вбивства та інші види насильства щодо українців підпадають під цей критерій. Куди складніше довести, що існував цілеспрямований намір до таких дій. Щодо доведення злочинів проти людяності критерії є простішими, оскільки вимагається лише підтвердження систематичних і широкомасштабних злочинів. Однак не слід відкидати недалекоглядності і самовпевненості російських політиків – заяви Путіна, Медведєва, а ще наочніше нашуміла стаття Тимофія Сергєйцева на російському офіційному ресурсі РИА Новости вказують на наявність подібних намірів. На автора публікації депутат німецького бундестагу навіть написав заяву в прокуратуру з вимогою перевірити, чи не порушує вона Конвенцію про попередження геноциду.

Польський правник Рафал Лемкін, котрий запропонував концепцію геноциду, виокремлював свого часу чотири складові українського геноциду з боку радянської влади: нищення інтелігенції як «розуму нації», ліквідація церкви як «душі України», Голодомор українського селянства як тіла нації, заселення українських земель іншими народами з метою асиміляції українців. Нинішня Росія, як бачимо з її жорстокої діяльності, багато в чому продовжує справу радянських попередників.

Окремим аспектом є намагання російського керівництва та його маріонеток спотворити сутність міжнародного права, адже спікери агресора часто спекулюють на темі створення власних трибуналів. Кричущим порушенням є імітація правосуддя російськими терористами на окупованому Донбасі, які погрожують смертною карою для іноземців серед українських військовополонених. Подібні судові процеси є  воєнним злочином, зазначили в управлінні Верховного комісара ООН з прав людини. Троє іноземців – два британці і марокканець – не можуть вважатися найманцями, оскільки перебувають у складі ЗСУ, не отримують більших зарплат від інших українських військовослужбовців, а британці є резидентами України. Все це не відповідає критеріям найманства, а  тому згідно з женевськими конвенціями їм має надаватися захист. Проте не слід забувати, що Україна і цивілізований світ сьогодні має справу з новітніми варварами, котрі розуміють правосуддя в стилі Вишинського періоду сталінізму. Але їх відповідальність згідно з принципами міжнародного права за скоєні воєнні злочини неодмінно настане.

Розмовляв Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії