ПРИМУСОВА МОБІЛІЗАЦІЯ НА ДОНБАСІ ЯК РОСІЙСЬКИЙ ВОЄННИЙ ЗЛОЧИН. РОЗМОВА З ВІРОЮ ЯСТРЕБОВОЮ

21 липня в Укрінформі аналітики Східної правозахисної групи та Інституту стратегічних досліджень презентували звіт на тему примусової мобілізації в ОРДЛОУ. Детальніше про це ми розпитали директорку Східної правозахисної групи Віру Ястребову.

Розкажіть, як відбувалася мобілізація в регіоні до та після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого.

20-23 лютого було оголошено про проведення мобілізації на Донбасі. Також з 2021 року міноборони рф започаткувало проєкт БАРС (боевой армейский резервный состав) для збільшення мобілізаційного резерву армії. В нашому звіті акцентуємо, що існує розрізнення між примусовою мобілізацією і незаконною мобілізацією (в рамках системи БАРС). Більшість в окупованому Донбасі насильно мобілізовували саме на вулицях, з їх робочих місць на підприємствах тощо. Українські офіційні органи в особі профільного міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, представників Офісу генерального прокурора та радника Офісу президента озвучували різні алгоритми дій, як діяти тим, кого ще не мобілізували: ховатися, змінювати адресу проживання – робити все для того, щоб не потрапити в руки патрулів. Мобілізованим, якщо ті не вчиняли воєнних злочинів, не стріляли, було запропоновано здаватися в полон. Згідно з Женевськими конвенціями вони вважатимуться потерпілими від збройного конфлікту, а не комбатантами.

Чи вдалося достукатися з цими закликами до людей на тимчасово окупованих територіях?

Так, вдалося. Однак мушу, на жаль, констатувати, що їм часто оголошуються максимальні строки покарання. Тобто не виконуються дані обіцянки. При розгляді справ російських військових і мобілізованих з Донбасу не відбувається диференціація. Особисто ознайомлена з декількома такими провадженнями. Слід нагадати, що йдеться саме про цивільних людей, котрі не добровільно вступили у незаконні військові формування. Попри це, вони можуть навіть проходити по статті державна зрада. Така процесуальна практика негативно впливатиме і на імідж України, і на настрої примусово мобілізованих, в котрих таким чином забиратимуть стимул здаватися у військовий полон. Такі люди опинятимуться перед складним вибором можливості потрапити під вогонь російських загороджувальних загонів чи отримати великі терміни в українській в’язниці. Адже тих, хто намагатиметься дезертувати, погрожують застрелити прямо на місці.

Про яку кількість мобілізованих і загиблих серед них йдеться?

Великою є кількість зниклих безвісти, рідні шукають своїх чоловіків, братів, синів чи батьків. Важко сказати, скільки є загиблих на сьогодні. Як випливає з нашого звіту, станом на квітень йшлося про 23 тисячі вбитих, однак про точну цифру говорити важко, оскільки тіла часто спалювали у мобільних крематоріях. Загалом примусово мобілізували понад 180 тисяч людей.

Чи впливає така ситуація на зміну ставлення місцевого населення до окупаційної адміністрації та росії?

Фіксується протестний потенціал жінок примусово мобілізованих (з квітня, коли почали надходити тіла їх рідних, почалися протести). Робота багатьох підприємств на Донбасі паралізована через відсутність людських ресурсів. Однак навряд такі протести можуть на щось кардинально вплинути.

З усім тим, нам слід доносити до українського суспільства, що там багато людей є заручниками ситуації і російську федерацію не чекають. Вони здатні порівняти, як жили, до прикладу, в 2012-2013 роках при Україні, а як зараз, коли знищені підприємства, в п’ять разів менші зарплати і повномасштабна війна. Звичайно, слід враховувати вплив пропаганди і тієї залізної завіси, яку створила окупаційна адміністрація з 2020 року, перешкоджаючи виїзду населення на вільну територію України під приводом пандемічних обмежень. Однак сьогодні суттєво збільшилась кількість поховань, ні про які компенсації для рідних загиблих, зрозуміло, не йдеться. Люди не готові віддавати свої життя за ефемерні цінності «руского міра», потрапляючи під репресивну машину на тимчасово непідконтрольній українській владі території.

Щодо жінок, які протестували у квітні, зафіксовані випадки репресій з боку окупаційних органів.

Як це впливає загалом на демографічну ситуацію в регіоні?

Для росіян, які переїдуть на Донбас, пропонується подвійна заробітна плата від тієї, що вони отримували, а також статус учасника бойових дій. У такий спосіб намагаються виправляти проблему браку робочої сили.

Чи є приклади того, як намагаються уникнути примусової мобілізації?

Про алгоритми, які пропонують українські посадовці, ми вже зазначали. Також знаємо про випадки, коли платилися великі гроші як хабар, щоб не потрапити під мобілізацію, однак це не допомагало. Чоловіки, котрі підпадають під відповідну категорію, повинні якомога довше намагатися переховуватись, однак це все важче робити.

Українська правоохоронна система має зайняти чітку позицію з цього питання, розділяючи тих, хто вчиняв воєнні злочини і вбивав українських воєнних та тих, кого як заручників кинули на поле бою вмирати. Цим ми допоможемо зберегти і набої нашої армії, і наших громадян на окупованих територіях.

Наскільки ця проблема звучить на міжнародній арені?

Наш звіт був покликаний зокрема до того, щоб звернути на це увагу і зафіксувати як воєнний злочин, яким він і є, відповідно до міжнародного права. Правоохоронні органи мають це документувати і проводити розслідування, щоб надалі зокрема по цьому пункту притягнути російську федерацію до відповідальності.

Розмовляв Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії