«МІЖ ВІЙНОЮ І ГАНЬБОЮ ВИ ОБРАЛИ ГАНЬБУ. АЛЕ ОТРИМАЄТЕ І ВІЙНУ». ІСТОРІЯ МОЖЕ ПОВТОРИТИСЯ?

Читання новин в останні кілька тижнів стабільно змушує згадувати досвід минулого і проводити історичні паралелі. Тільки-но ми відійшли від думки про новий «хлібний мир» для України в 2025 році, як «хмари ще більше згустилися». Але вже не лише над Україною, а на значно ширшому просторі. Цього разу мова йде про події, що стали поворотними для людства 1938 року й суттєво наблизили світ до розв’язання Другої світової війни, але у певному сенсі можуть повторитися і на наших очах.

Світова історія неодноразово доводила, що геополітичні кризи та міжнародні конфлікти можуть призводити до глобальних воєн. Після Другої світової війни людство створило механізми безпеки для уникнення подібних катастроф, однак ні для кого не є таємницею, що сучасний світ теж не позбавлений загроз. Поглиблення протистояння між світовими центрами сили, технологічний розвиток військової сфери, нестабільність у різних регіонах та окремі прояви «людського фактору» змушують замислитися: чи можлива Третя світова війна у XXI столітті?

З одного боку, в останні десятиліття розподіл світу на політичні та економічні блоки продовжується. США, НАТО та їхні союзники протистоять Росії, Китаю та країнам, що розглядають Захід як суперника. Це протистояння виявляється через санкції, військові конфлікти та інформаційну боротьбу. За певних обставин, вже сама ескалація тільки цих конфліктів може стати тригером масштабної війни.

Але з іншого боку, на наших очах, «окрему роль» починає відігравати політика США від початку другого президентського терміну Дональда Трампа. Його адміністрація акцентує увагу на ізоляціонізмі та перегляді традиційних союзницьких відносин, що послаблює стабільність глобальної системи безпеки. Крім того, відновлення торгових війн із Китаєм, зміни в політиці щодо НАТО та жорстка риторика стосовно міжнародних організацій підривають довіру до дипломатичних механізмів.

У цьому контексті, ситуація навколо України в багатьох аспектах нагадує події 1938 року, коли політика умиротворення, проведена Великою Британією та Францією щодо нацистської Німеччини, призвела до Мюнхенської угоди. Західні лідери погодилися на передачу Судетської області Чехословаччини Гітлеру, сподіваючись, що це задовольнить його територіальні амбіції й дозволить запобігти великій війні. Однак цей крок лише підштовхнув Німеччину до подальших агресивних дій і, зрештою, до початку Другої світової війни.

Сьогодні Україна опинилася в подібній ситуації. Спочатку анексія Криму у 2014 році, потім повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році – все це відбувалося на тлі обережної реакції Заходу. Хоча США та їхні союзники надають військову та фінансову допомогу Києву, існують побоювання, що у разі посилення ізоляціоністських тенденцій, особливо за адміністрації Трампа, Вашингтон може зменшити свою підтримку або навіть піти на угоду з Москвою.

Але при цьому, слід добре пам’ятати, як і у випадку з Чехословаччиною у 1938 році, політика поступок може лише стимулювати подальшу агресію, оскільки авторитарні режими сприймають слабкість як запрошення до розширення своїх кордонів. Відмова від жорсткої підтримки України може не тільки дестабілізувати Європу, а й створити умови для глобального конфлікту.

Також варто враховувати, що регіональні війни та напруженість у точках нестабільності (Україна, Близький Схід, Тайвань) можуть вийти за межі локальних суперечок і перерости у глобальний конфлікт. Адже війна Росії проти України вже змінила світовий порядок і показала, що великі держави готові до силових рішень.

Тому, політика Трампа щодо України викликає особливе занепокоєння. Скорочення військової допомоги Києву та можливі спроби досягти компромісу з Росією без врахування українських інтересів можуть послабити позиції Заходу та стимулювати агресивні дії Москви.

Не слід забувати, й про ядерний фактор. Наявність такої зброї є як засобом стримування, так і потенційною загрозою. Попри те, що концепція «гарантованого взаємного знищення» стримує країни від її застосування, але ризик використання тактичної ядерної зброї в регіональних конфліктах не можна виключати. Такий крок може спричинити ланцюгову реакцію.

Заяви адміністрації Трампа про можливий вихід із міжнародних договорів щодо контролю за озброєннями підвищує глобальні ризики. Дестабілізація режимів контролю над ядерною зброєю може створити умови для неконтрольованої гонки озброєнь.

У такому разі, логічно, що головним запобіжником Третьої світової війни залишається дипломатія, міжнародні договори та колективна безпека. Однак політика Трампа підриває ці механізми. Його критика ООН, потенційне скорочення участі США в альянсах і відмова від зобов’язань щодо глобальної безпеки можуть послабити Західний блок і створити вакуум сили, який використають інші держави.

Тобто, зростання ізоляціонізму США, підрив міжнародних інституцій та ризики ескалації локальних конфліктів через непередбачувану політику Вашингтона можуть стати додатковими факторами нестабільності у XXI столітті. Як бачимо, відповідальність за мир лежить не лише на традиційних дипломатичних структурах, але й на політичних рішеннях ключових гравців світової арени.

Іншими словами, бажання Трампа домовитися з Москвою через тиск на офіційний Київ та Зеленського може стати опосередкованим фактором до початку нової «великої війни». Але цього разу віддаленість континентів не буде мати значення.

Олександр Руснак, кандидат історичних наук, викладач кафедри історії Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича