НЕ ЗАЙВЕ ПОВТОРИТИ

Старі і перевірені істини потребують періодичного повторення, оскільки мають звичку забуватись, або ж свідомо чи несвідомо спотворюватись. Одна із них – це неможливість встановлення миру через потурання агресорові. Необхідність чергового повернення до цієї тези виникла у зв’язку з актуалізацією «кримської теми» в контексті переговорів щодо припинення російсько-української війни.

Згадаймо, що український Крим став першою жертвою російської агресії в лютому-березні 2014 року. Чому це стало можливим? Насамперед кількарічна політика В.Януковича послабила Українську державу, а Захід не надав підтримки для спротиву агресії. Анексія Криму відбулася в умовах фактичної військової окупації без розпізнавальних знаків та під загрозою застосування сили. У березні 2014 року Україна мала тільки декілька боєздатних батальйонів, тобто, не більше 6 тисяч військовослужбовців. США і ЄС у 2014 році не були готові підтримати Україну військовим шляхом – тому домінував заклик до стриманості.

З того часу у міжнародно-правовому сенсі нічого не змінилось: Крим залишається міжнародно визнаною територією України. Жодні аргументи всупереч цьому не можна сприймати серйозно. Українська приналежність Криму неодноразово підтверджувалась на найвищому міжнародному рівні насамперед в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН 68/262, 73/263, 78/217. Міф про «беззбройну здачу Криму», що нібито створює підстави для сумніву стосовно його української приналежності, спотворює справжню історію, оскільки окупація рф супроводжувалась серйозним порушенням прав людини, включно з депортаціями, катуваннями і утисками кримських татар.

Тому дивно і сумно бачити, що зараз деякі наші партнери намагаються перетворити Крим на об’єкт торгу. Нинішня американська адміністрація намагається обміняти Крим і деякі інші окуповані території на міфічний мир, не розуміючи, що така угода з агресором – це не мир, а передумова до нової війни. Історія XX століття має яскраві прецеденти подібної політики, що завершилися глобальним кровопролиттям. 

Мир має ґрунтуватися на міжнародному праві, а не на капітуляції. Тому визнання незаконної анексії Криму ніколи не може бути умовою для миру. Відмова від півострова означала б капітуляцію перед агресором, що створює небезпечний прецедент для інших автократій. Поступки агресору без гарантій безпеки лише заохочують подальші конфлікти — це урок історії минулого століття, який Захід начебто добре засвоїв. Якщо світ прийме зміну кордонів силою, наслідки можуть вийти далеко за межі України: це стане прецедентом для Тайваню, Балкан, Кавказу та інших регіонів. Справедливий мир має включати дотримання міжнародного права, а не заохочення його порушення.

Історія також свідчить, що жодна «мирна угода» не буде тривалою, якщо її нав’язують країні, яка стала жертвою агресії. До прикладу, поступки росії у 2014-3022 роках показали, що вони не стримують, а навпаки – стимулюють нову агресію. Нав’язування миру без деокупації території суперечить міжнародному праву і, саме головне, стає уповільненою бомбою, що неминуче призведе до силового зіткнення з метою повернення до міжнародно визнаних кордонів. Таким чином, ігнорування інтересів Києва – це не шлях до миру, а до ще глибшої ескалації. До речі, слід також нагадати, що Україна погодилася на перемир’я, запропоноване США 25 березня 2025 року, і саме росія порушує його щоденно.

Слід нагадати, що Крим – це не лише об’єкт українсько-російського протиборства, але й ключ до майбутньої безпеки в Чорному морі. Півострів є головною військовою базою росії в регіоні, з якої обстрілюються українські міста, блокуються торгові маршрути, і яка несе загрозу Румунії, Болгарії та навіть Туреччині. Якщо Росія збереже Крим, вона зможе вічно тримати в напрузі весь Чорноморський регіон. Тому звільнення Кримського півострову від російської окупації — це запорука безпеки для НАТО і світового судноплавства.

Таким чином, неправове і несправедливе вирішення «кримського питання» буде не лише черговим ударом по вже й так зруйнованому міжнародному праву, але також матиме конкретні і досить болючі геополітичні наслідки для демократій Заходу. Тому деяким нашим партнерам варто розстатися з ілюзіями про можливість домовленості з агресором шляхом обміну територій на мир.    

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича

ФОТО Укрінформ