РОСІЙСЬКИЙ ТЕРОР МОЖНА ПРИПИНИТИ ЛИШЕ НА ПОЛІ БОЮ

Кілька місяців знадобилося Україні, щоб довести партнерам і союзникам, а також світові свою здатність захищатися і, як наслідок, розпочався процес переходу українських Збройних сил на більш ефективні натівські зразки. Наші воїни продемонстрували не лише вміння швидко  освоювати нові озброєння, але й «вижимати»  з них значно більше, ніж заклали виробники. Літом і восени цього вистачило для успішного проведення наступальних операцій на харківському і херсонському напрямах. Але для рішучого перелому на нашу користь цього виявилося недостатньо: ситуація показала нагальну потребу у важких озброєннях: системах ППО і ПРО, ракетах великої дальності, танках і авіації.

Варварський обстріл Дніпра 14 січня і загибель десятків мирних жителів показав, що все це потрібно зараз. Президент Зеленський підкреслив, що російський терор можна припинити лише на полі бою і з допомогою зброї, що знаходиться на складах партнерів. Нинішня ситуація певною мірою нагадує початок березня минулого року, коли українці і їх симпатики за кордоном рішуче вимагали зброї і боєприпасів для зупинення ворога. Тоді світ дослухався до нас і започаткував «формат Рамштайну», що дозволило переламати хід війни. Зараз потрібна така ж рішучість з боку західних лідерів, але, на жаль, цього не спостерігається. Згадаймо лише історію навколо надання систем ППО та танків «Абрамс» і «Леопард». Іспанія не може надати Україні ЗРК Aspide через заборону Швейцарії. Джозеф Байден поки що не наважується розпочати постачу танків «Абрамс», а німці, мабуть вже й самі заплуталися стосовно танків «Леопард-2». Кожна сторона уникає чітких дій, перекладаючи відповідальність на інших.  При цьому потрібно подякувати британському прем’єрові Р.Сунаку  за чітку і стабільну підтримку, зокрема, за роту бронетранспортерів «Челленджер-2», а також нашим польським і балтійським друзям, які не рахуються із витратами для того, щоб допомогти Україні перемогти ворога.

Вкотре хочеться нагадати нашим партнерам, що надання ефективної зброї Україні – це не благодійність, а акт самозахисту західної демократії, і відмова у наданні – це відповідно саботаж демократії. Стійкість українських воїнів допомагає західним елітам виграти час, щоб прокинутися від сну постбіполярної доби і приготуватися  до можливої відсічі терористам і варварам. Ми розуміємо, що нашим союзникам і партнерам доводиться долати бюрократичні перепони і банальний брак ресурсів. Але якщо Україна не втримає фронт, то російські озброєні вбивці і ґвалтівники з’являться на вулицях європейських міст будь-які розмови про демократію втратять сенс.

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича