КРЕМЛІВСЬКІ ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ – СПІЛЬНА ТРАГЕДІЯ НАРОДІВ МІЖМОР’Я

У квітні поляки згадують трагедію Катинського розстрілу. У період з 5 березня по 5 квітня «трійки НКВС» винесли вирок щодо розстрілу 14700 польських військовополонених, найбільше з яких в Катинському лісі, що в Смоленській області, а також в Харкові, Калініні (сьогоднішня Твер), Києві та Мінську. Згідно з встановленими у 2012 році фактами Європейський суд з прав людини констатував, що йшлося про воєнний злочин згідно з сенсом міжнародного права.

Радянська пропаганда на Нюрнберзькому трибуналі намагалася весь світ переконати, що розстріл польської військової еліти був справою рук німецьких нацистів. Таку ж поведінку обрала сьогодні її наступниця, пропаганда російська, коли розповідала на міжнародних майданчиках, що звірства власної армії на Київщині є начебто «провокацією» та «інсценуванням». Натомість режим всіляко возвеличує катів зі свого боку - почесне звання "гвардійських" було присвоєно путіним 64-тій окремій мотострілецькій бригаді та 155-тій окремій бригаді морської піхоти, котрі "прославилися" зґвалтуваннями, мародерствами і вбивствами цивільного населення в населених пунктах Київської області. Так само щодо червоноармійців чи НКВС підлягають цензурі будь-які згадки про ті діяння, які не вписуються у сформований щодо них позитивний образ як елемент ширшого наративу про Другу світову війну (або так звану "Велику вітчизняну війну"). 

Нинішня росія намагається цілеспрямовано, а інколи побіжно внаслідок власних дій, стерти пам'ять про свої криваві злочини в минулому і сьогоденні. В Харкові, яке потерпає від обстрілів окупанта, ракети влучили у кладовище розстріляних катами НКВС офіцерів Польщі. Варварство, аналогічне до сплюндрування бомбардуванням Бабиного яру в Києві. У Смоленську в пропагандистському ролику бульдозери погрожували зруйнувати Катинський меморіал, де поховані польські воїни. Мотивували це дійство ініціатори демонтажем пам’ятників совєтським солдатам у Польщі. Однак необхідно зазначити, що для цього існує відповідна польська законодавча база, комуністичний режим визнається окупаційним, таким, що вчиняв чисельні злочини проти польського народу. Цього точно не можливо приписати тодішній польській армії. Однак розмивання статусу агресора і жертви – звична справа російської пропаганди. На жаль, інколи це впливає на оптику тих політичних лідерів на Заході, котрі не до кінця розуміють контекст злочинів Кремля проти народів Східної Європи (або так званого Міжмор’я) в історії чи сьогоденні.

Саме народи, в яких живе історична пам'ять про злочини Кремля, як ніхто розуміє сьогоднішню трагедію українців. Після намагання радянського режиму знищити через депортації, розстріли і голодомори український народ його нащадки продовжують справу. Те, що вчиняли і вчиняють нинішні кати в Бучі, Ірпені, Маріуполі, сотнях інших міст, містечок і сіл, слід класифікувати саме як геноцид українців. Такі рішення на рівні парламентів вже прийняли Естонія і Латвія. Можна очікувати, що їх приклад наслідують і інші в регіоні Міжмор’я. Адже кремлівська пропагандистська риторика, в якій відбувається пошук «нацистів», котрих слід «денацифікувати», не обмежується тільки Україною. Географія є, на жаль, набагато ширшою, охоплюючи весь простір, який агресор трактує як власну сферу впливу. Тому дати гідну відсіч і боротися аж до повалення цього людиноненависницького режиму – спільна справа наших народів.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії