ТО ЧИ Є ІДЕОЛОГІЯ В «ОБЛОЖЕНОЇ ФОРТЕЦІ»?

Наближається 9 травня, коли в росії традиційно загострювався стан «побєдобєсія». Вшановувати пам'ять про скорботні події Другої світової війни, перемогу над фашизмом і ту страшну ціну, яку довелося заплатити, навіть сьогодні (тим більше сьогодні) важливо. Такі акценти простежуються у світовій практиці. Натомість у російському випадку меморіальні заходи пам’яті завжди замінювали виражено мілітаристські, вписані у державний пропагандистський контекст з парадами і «безсмертними полками», де лейтмотивом було гасло «можемо повторити». І таки спробували повторити. Уже в іншій ролі, ніж під час Другої світової війни і точно не з тими результатами, на які очікували. Однак атмосфера цьогорічного 9 травня суттєво відрізнятиметься.

Від традиційного параду все ж вирішили не відмовлятися – хоча в якій формі пройде, поки питання. Вкотре він буде свідченням міжнародної ізоляції кремля – тільки один іноземний лідер, цього разу президент Киргизстану Садир Жерапов (і те, однією з можливих причин візиту можуть бути перемовини з приводу введених російських санкцій проти киргизької молочної продукції після рішення країни перейти на латинку).

Не пройдуть, однак, російськими вулицями «безсмертні полки» цьогоріч. Обґрунтування полягає у неможливості забезпечити заходи безпеки (однак це не заважає провести той же парад). Проте справжньою причиною, як вважають, могла бути боязнь, що родичам стане зрозумілим масштаб убитих окупантів в Україні, якщо їх портрети понесли би замість портретів дідів. До слова, самі ініціатори першого «безсмертного полку» у 2011 році - журналісти з Томська, засудили російську агресію і згодом заявляли, що їх акцію використовує влада у пропагандистських цілях, для яких та не планувалася.

В попередні роки, коли інші країни забороняли в себе ходу «безсмертного полку», російські пропагандисти кричали про «підйом фашизму» у Європі. Як виявилося цього року, для самої росії це не проблема. А значить, весь цей культ «побєди» був і залишається лише інструментом контролю над настроями мас, а не реальною ідеологічною «скрепою», яку поділяють у кремлі. Натомість поряд з антифашистськими гаслами спокійно співіснує кліп про «російську велич» молодого співака під творчим псевдонімом шаман, в якому естетика дуже вже нагадує націонал-соціалізм зразка ХХ століття. І можна лише гадати, чи це творіння, що опублікували в день народження гітлера – результат ініціативи зверху чи внутрішнє відчуття його авторами сучасного духу російського часу.

Однак не в історичних прикладах фашизму слід шукати ідейні основи нинішньої росії. Все ж, у випадку нацистської верхівки йшлося про тих, хто реально вірив в ідеологію Третього рейху, крах якого для багатьох був особистим крахом, що змусив вчинити самогубство. Навряд таку фанатичну віру поділяють сьогодні мешканці кремля. Тексти дугіна чи прохорова також не є дуже показовими, хоча для вивчення спеціалістами-психіатрами вони можуть стати корисними.

Проте все ж свої ідеологічні основи в російського утворення таки є. І цю «скрепу» слід шукати в тюрмі як організаційній структурі. В умовах подальшого закручування гайок, коли будуватиметься для народу образ обложеної зовнішніми ворогами фортеці, сама країна стрімко перетворюватиметься на колективну зону. Недаремно в російському суспільстві неначе застигли 1990-ті з їх «братками», а серед молоді популярною є культура А.У.Е. («арестантский уклад един»). У риториці кремлівських верхів і дипломатії панує «блатна» політична мова. А замість «панфіловців», міфу радянської пропаганди, новими «героями» війни стають «вагнерівці» - гвалтівники і вбивці, чиї почесні дошки відкривають тепер у російській глибинці.

Зрештою, в терористів також буває своя ідеологія – в ІДІЛ на Близькому сході чи в Боку Харам в Африці. Те, що маємо справу зі звичайними терористами, підтверджують останні удари по Умані і Дніпру. Насильство заради самого насильства – це основа тюремної психології, коли діють тваринні правила виживання. Тому можна констатувати пройдений шлях від культу «переможців над фашизмом» до примітивної системи колективної тюрми зі своїми політичними «вертухаями». Який режим, така й ідеологія.