ЗАХІД У ЗОНІ ТУРБУЛЕНТНОСТІ: АМЕРИКА І ЄВРОПА. ЧАСТИНА І

Перефразовуючи слова американського президента із апокаліптичного фільму, можна із впевненістю стверджувати, що світ вже не буде таким, яким ми його знали досі. Почалися тектонічні зсуви в його фундаменті, а саме – західній цивілізації, що його створила і багато віків визначала характер. Ліберальна модель значною мірою виявилася не лише неспроможною усунути суспільні диспропорції, але й нездатною себе захистити перед наступом ультраконсервативної контрреволюції, яка поки що проявляється у вигляді наростання проявів авторитарності політичної системи, хоча цілком може вилитись у більш екстремальні моделі. Можна це назвати маятником, проте виникає питання: як довго він зупиниться у крайньому положенні і чи відбудеться рух у зворотному напрямі. Все це призводить до зниження внутрішньої стійкості західної демократичної системи, що неминуче виливається назовні ї підриває її статус і вплив на глобальні процеси, відкриваючи дорогу так званому «ринковому авторитаризму». Після завершення холодної війни під впливом ілюзій про зникнення екзистенційного ворога, Захід поступово втрачав внутрішню єдність. Прірва між Америкою і Європою ставала все ширшою, щоб нарешті вилитись у прояви ворожості. Проте криза остаточно розбудила Старий Світ і змусила його взяти на себе тягар відповідальності за долю світу в той час, коли американський донедавна гегемон перебуває у стані, хочеться думати, тимчасової недієздатності. До всього цього приклалася й Україна, яка стала лакмусовим папірцем готовності Заходу захищати свої цінності та інтереси.

Спрага простих і швидких рішень

Після трьох десятиліть пост біполярного лібералізму у світі задули зовсім інші вітри. Демократія відступає не лише у багатьох регіонах глобального Півдня, але й все більше піддається випробуванням у своїх традиційних форпостах, у моду входить light авторитаризм. На очах випаровуються вікові надбання і досягнення демократичного розвитку: згортається глобалізація, обмежується свобода, повертається імперська пиха і агресивність. На жаль, існує відчуття, що це не тимчасові вибрики політичного сучасного політичного життя, а довготривалий і досить стабільний тренд. Маятник відхилився різко вправо.

Що не дозволило «завершити історію» і утвердити ліберальну демократію у планетарному масштабі? Як не парадоксально, це її досягнення: на якомусь етапі сама демократія почала знищувати підвалини власного існування. Свобода і конкуренція стали потужним мотиватором розвитку економіки, що, зрештою, призвело до створення суспільства масового споживання. Люди повірили у нескінченні можливості технологічного прогресу, який все більше брав на себе людських обов’язків, спрощуючи і полегшуючи життя. Суспільна активність і самодіяльність втрачали сенс і замінялися сурогатами сильно залежних від держави та легко маніпульованих і атомізованих груп. Нащадки безкомпромісних революціонерів, що боролися проти тиранії, з легкістю підпадали під вплив новітніх тиранів і передавали їх відповідальність за власну долю в обмін на можливість не відповідати за власну долю. Суспільство втрачало не лише екзистенційний сенс власного існування, що зводився до переважно споживання матеріальних благ, але й навички боротьби за власні інтереси і, зрештою, свободу.

Саме у такому середовищі й стала можливою перемога правого популізму, який примарно дозволяє масам відчути власну вагомість, при цьому не докладаючи сили до суспільної активності. Дорога до несвободи починається з того моменту, коли люди починають вірити в обіцянки простих і швидких рішень. Вони піддаються на пропаганду правих популістів ще й тому, що останні часто пропонують повернутися до «кращого минулого» на основі вікових традицій, маскуючи свій радикалізм у шати благородного консерватизму. До речі, на цій підставі Владімір Путін вважає себе консерватором і охоронцем традиційних християнських цінностей Європи.

Розсудливій людині важко прийняти думку, що особа невисоких моральних якостей із практичними навичками афериста може бути захисником американських духовних цінностей та інтересів США. Проте приблизно половина виборців повірила, що популіст і непрофесіонал у політиці Дональд Трамп здатний вирішити їх повсякденні проблеми і при цьому «знову зробити Америку великою». Під приводом реалізації назрілих змін розпочався демонтаж американської ліберальної моделі суспільства і держави. Боюсь помилитись, але якщо цей руйнівний процес зайде занадто далеко, то на Сполучені Штати очікують суспільний розкол і, найгірше, громадянська війна.

Європа також не відстає: у ряді держав існує реальна перспектива приходу до влади праворадикальних популістських партій.  Для заспокоєння можна лише сказати, що наш континент має деякий імунітет від небезпечного популізму і радикалізму. Мова йде про досвід формування влади на основі широкої коаліції, що дозволяє витісняти радикальні партії на маргінес політики. Сили широкого ідеологічного спектра об’єднуються з метою недопуску радикалів до влади. Водночас американська модель формується на основі принципу «гри з нульовою сумою», в якій переможець забирає все – і це підвищує небезпеку узурпації влади. Не факт, що за таких обставин спрацює система стримувань і противаг. Світогляд та бізнесова практика Д.Трампа, м’яко кажучи, не виключають обхід і ігнорування законів.

Практично неможливо визначити час, передбачений для існування того чи іншого суспільного явища чи процесу. Неможливо вгадати, наскільки довго застигне маятник у крайній правій точці. Але важливо знати, що правий популізм – це не вирок. А тому завжди можливо не дозволити перейти точку неповернення на шляху до несвободи. Це роблять свідомі і небайдужі громадяни, а зараз - і Сили оборони України. 

Адміністрація Трампа: шлях від риторики до реальності

Екстравагантні заяви новообраного президента Дональда Трампа про бажану покупку Гренландії і Панамського каналу, а також приєднання Канади не на жарт налякали світову громадськість. В очах усього світу Сполучені Штати почали втрачати ті елементи «м’якої» сили, які в сукупності з найпотужнішою економікою і наймогутнішими збройними силами стали основою їх глобального лідерства, а саме - стабільність і передбачуваність. Непевність відчули європейці, оскільки перехід американської адміністрації від риторики до практичних дій може поставити під загрозу безпеку двох союзників по НАТО - Данії і Канади, і запустити процес руйнування інституційних підвалин західної цивілізації загалом. 

Поте, не варто перебільшувати значення висловлювань новообраного американського президента. Досвід показує, що переважна більшість передвиборчої риторики нею і залишається. І забувається наступного дня після виборів. Зрештою, після певних стрибків і загострень популізму на початку, відбувається повернення до середньозваженої політики на основі базових інтересів та наявних інструментів і процедур. У цьому американському президентові допоможуть законодавці: Конгрес має відпрацьований досвід стримувань і противаг, у нього є для цього всі ресурси. Тому з великою долею впевненості можна відкинути можливість встановлення диктатури під час каденції Трампа.

Повертаючись до зовнішньої політики нової адміністрації, слід зазначити, що американська глобальна стратегія залишається незмінною, хоча пропонуються дещо інший масштаб застосування інструментів її реалізації. У цьому можна знайти і певний позитив, а саме - США відходять від млявої і беззубої міжнародної політики демократів і повертають до реального життя розслаблених європейців, які, як виявилось, вже фактично не здатні захистити себе без допомоги з-за океану.

На думку новообраної адміністрації, відновити глобальне домінування Сполучених Штатів (тобто, “Make America Great Again”) можливо лише при наявності інструментів і механізмів стримування Китаю, його сателіта росії і групи країн, що входять до так званої «вісі зла».  Мова йде про американський контроль над транспортними комунікаціями в Світовому океані, для чого, зокрема, потрібна постійна присутність в Арктиці (Канаді і Гренландії) і в зоні Панамського каналу.

Однак у цьому таїться і небезпека: доведеться виходити за рамки наявних (хоча й фактично нечинних) норм міжнародного права і порушувати не лише писані правила, але й неписані практики, що склалися після Другої світової війни. Не можна просто за бажанням забрати території у найближчих союзників попри цілі і мету. В історії були випадки покупки територій (згадаймо Аляску, Луїзіану чи Флориду). Проте, по-перше, це були, як правило, на той момент глибоко периферійні локації, що не мали особливого стратегічного значення як для продавця, так і покупця. По-друге, акт купівлі-продажу виглядав добровільним і загалом рівноцінним. Слід відзначити, що такого роду придбання не практикувалось вже понад сто років і всі проблеми, пов’язані з необхідністю використання територій інших держав, вирішувалися через двосторонні угоди чи домовленості у рамках союзницьких міжнародних інституцій.  Будемо сподіватись, що тут Трамп діятиме шляхом формування стратегічного консенсусу союзників по НАТО і  зможе переконати їх в необхідності більш активного формування інфраструктури протидії  китайсько-російській експансії.

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича