ЗАХІД У ЗОНІ ТУРБУЛЕНТНОСТІ: АМЕРИКА І ЄВРОПА. ЧАСТИНА ІІ

У першій частині ми розповіли, як нові реалії породили запит від виборця на політиків, які пропонують прості і швидкі рішення. І як виглядає у цьому ключі адміністрація американського президента Трампа після другого обрання: від риторики до конкретно здійснюваних кроків. Як відкликається на ці процеси Європа? Читайте – у другій частині статті.

Як Європі залишатися сильною

            Давно вже стало загальним місцем твердження про те, що світового політика стала глобальною – і центр подій перемістився в Азійсько-Тихоокеанський регіон. На перший погляд, це дійсно так: розгортається військово-політичне суперництво між Вашингтоном і Пекіном: виник і розвивається клубок суперечностей, у якому переплелися США, Китай, Японія і дві Кореї, спостерігається турбулентність у Південно-Східній Азії. Проте основним елементом, без якого не може існувати глобальна рівновага і стабільність, залишається Європа. Мова йде про стійку та енергійну Європу, здатну залишатися авторитетним гравцем, до слів і дій якого прислухаються інші.

            Після завершення Другої світової війни європейці, сховавшись під ядерну парасольку США, зуміли перетворити свій континент на таку собі тиху гавань, яку обходили бурі і незгоди. Завершення періоду біполярної конфронтації навіть додало надій та ілюзій стосовно остаточного «кінця історії» принаймні в Європі. На перше місце вийшов добробут і стабільність, а війни, здавалося, назавжди зникли не лише з повсякденності, але й із пам’яті людей. Американська військова присутність на континенті була зведена до мінімуму, поступово і цілеспрямовано скорочувалися збройні сили провідних європейських держав. Цінність людського життя здійнялася на недосяжну висоту і стала абсолютною, в суспільствах зростав вплив пацифізму. Як наслідок, нові покоління виявилися неготовими захищати свої країни, але в умовах миру це не видавалося проблемою.

            Першим охолоджувальним душем стала війна в колишній Югославії. Європа не змогла вийти зі ступору боснійського конфлікту і лише енергійні дії адміністрації Б.Клінтона зробили процес розпаду Югославії відносно контрольованим. Війна Росії проти України відкрила страшну істину – європейцям вже не вдасться відкупитись чи домовитись і, швидше за все, доведеться воювати і не виключено, що й навіть без участі Сполучених Штатів. Стало очевидним, що в сучасному турбулентному світі цінності не варті нічого, якщо вони не вміють захищатись. Не можливо від танків чи ракет закритись промовами про святість і непорушність міжнародного права чи необхідність дотримання прав людини.

            Виникає питання: чи зможе Європа захистити себе якщо доведеться самотужки? Станом на 2024 рік виключно європейський сегмент НАТО складав 1,56 мільйона осіб, а витрати на оборону 476,2 млрд дол. Якщо порівнювати з чисельністю і військовими витратами РФ (відповідно 2,4 млн осіб і 112 млрд дол.) все, на перший погляд, виглядає загалом співмірно. Проте, за підрахунками експертів, в європейському регіоні НАТО спостерігається нестача важкого озброєння, артилерії та бронетехніки. І, найголовніше – колективні європейські сили наразі не мають суттєвої переваги над Росією і не зможуть перемогти у короткотривалій конвенційній війні без ракетних і авіаційних ресурсів Сполучених Штатів. Ще у період холодної війни збройні сили європейських держав-членів Північноатлантичного Альянсу  разом з американським та канадським контингентами повинні були стримати удар військ Організації Варшавського договору до підходу основних сил США. Але як було зазначено, зменшення військового потенціалу далося взнаки.  

            Що потрібно змінити європейцям, щоб захистити себе від можливого російського вторгнення? З військово-технічної і організаційного погляду необхідно створити відповідну інфраструктуру і логістику, а для цього – підняти оборонні витрати хоча б до 5% ВВП, а також зняти перепони на шляху оперативного переміщення військових частин і з’єднань по території країн-членів НАТО. Також необхідно наростити кількість і якість основних видів озброєнь, особливо ракетних військ і артилерії, ППО і систем радіоелектронної боротьби. Вимагає збільшення стійкості і цивільна інфраструктура, а саме - створення системи захисту інформації, підводних і наземних кабелів зв’язку, трубопроводів і паливопроводів, генерувальних потужностей і ліній електропередач тощо.  

            Проте для надійного гарантування безпеки європейцям не достатньо мати потужні збройні сили і відповідну логістику. Важливе місце займають і нематеріальні чинники, такі як духовні стійкість суспільства і його еліти, його готовність до відсічі агресії і ширше – до збереження власної ідентичності в умовах зовнішнього тиску. Було б наївним думати, що у випадку гіпотетичної появи російсько-китайських військ на європейському континенті мова йшла б лише про захоплення територій і заволодіння матеріальними ресурсами. На жаль, український досвід показує, що справжньою ставкою війни є не втрата ідентичності, а життя, і ніщо не свідчить, що у випадку з Європою це виглядатиме по іншому. 

Тепер слово за Європою

Інцидент у Білому домі між президентами Д.Трампом і В.Зеленським 28 лютого не був звичайним непорозумінням, викликаним різночитанням обговорюваних документів чи недостатнім рівнем володіння англійською мовою українського керівника. Насправді він засвідчив, що американська адміністрація фактично відходить від взятих на себе партнерських зобов’язань стосовно України. Ба більше, світ став свідком початку процесу серйозного перегляду довготривалих стратегічних підходів з боку керівництва США, які були основою американської зовнішньої і безпекової політики у другій половині XX – на початку XXI століття. У цьому випадку ситуація навколо України стала ілюстрацією і водночас каталізатором цього процесу.

Мова йде про трансформацію євроатлантичного вектора, а саме: США усуваються від європейських справ, насамперед від дотримання своїх традиційних зобов’язань у сфері безпеки, посилаючись на пріоритетність китайського і тихоокеанського напрямків. У найгіршому випадку це означатиме радикальне скорочення американської військової присутності на європейському континенті, відмову або мінімізацію безпекових зобов’язань перед європейськими союзниками чи й навіть вихід з НАТО. Суттєве ослаблення союзницьких відносин з європейцями означатиме, що Сполучені Штати залишаться наодинці з експансіоністськими потугами Китаю та неоімперською агресивністю росії, і зовсім не факт, що їм вистачить лише власних ресурсів для цього протистояння.

З іншого боку, ситуація, що виникає, ставить нагальні безпекові виклики перед об’єднаною Європою. Головне питання: як трансформувати теперішню інституційну базу, щоб замінити у випадку необхідності США. Очевидним кроком видається насамперед створення потужної європейської безпекової структури на базі ЄС у вигляді Європейського оборонного союзу, подальше нарощування європейського компонента НАТО або ж (що зараз менш ймовірно) формування регіональних оборонних об’єднань на кшталт Балтійсько-Чорноморської дуги, Міжмор’я тощо. Тепер очевидно, що в усіх випадках Європа не обійдеться без військового ресурсу і досвіду України, оскільки на цей час сукупна сила європейців недостатня, а політична воля лише розпочинає прокидатись.        

При цьому потрібно буде вирішити ще одну фундаментальну проблему, пов’язану з можливою відмовою Сполучених Штатів від надання безпекових ядерних гарантій європейським союзникам. Слід зазначити, що прем’єр-міністр Британії К.Стармер і президент Франції Е.Макрон готові розпочати дискусію про використання ядерної зброї для ядерного стримування росії на випадок, якщо Сполучені Штати відмовляться від цієї функції. Ядерні арсенали обох держав у порівнянні з російськими є символічними (понад 500 і понад 6000 боєголовок відповідно), проте достатніми, щоб заподіювати неспівмірну шкоду.

Зараз же європейці так далеко не заглядають і намагаються помирити Трампа і Зеленського. Сьогодні лідери провідних держав Євросоюзу і Британії зустрілися у Лондоні для обговорення проблеми України. Основними питаннями зустрічі стали допомога Україні, а також розробка мирного плану для завершення війни. Багато у чому рішення мають характер найближчих планів, зважаючи на зіпсовані відносини між українським і американським керівництвом. При цьому важливо, щоб вони сформували передумови для створення серйозної договірної та інституційної бази тривалого миру, а саме - справедливі збалансовані угоди і засновані на військово-політичних ресурсах партнерів і союзників, гарантії безпеки для України.

Вже очевидно, що українська проблематика намертво вплетена у взаємини Старого і Нового Світів і її вже не вдасться вивести за рамки трансатлантичних відносин. З іншого боку, в контексті напружених і проблемних відносин з адміністрацією Д.Трампа, Європа залишається єдиним місцем, з яким Україна може пов’язувати забезпечення власної безпеки на найближчу перспективу. Для цього європейці повинні остаточно прокинутися і взяти відповідальність за безпеку континенту на себе. Активність Європи допоможе не лише витягнути Сполучені Штати з небезпечного болота ізоляціонізму, але й оговтатись і зібратись з силами американським лібералам, щоб зупинити сповзання країни до авторитаризму.

Сергій Федуняк, стипендіат програми Фулбрайта-Кеннана; професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича