ЧОМУ ЗАХОДУ СЛІД ПЕРЕСТАТИ БОЯТИСЯ РОЗПАДУ рОСІЇ

У серпні 1991 року разом із візитом у Москву тодішній президент США Джордж Буш-старший відвідав також Київ. На тлі бурхливих національних процесів у радянських республіках були великі сподівання на жести підтримки з боку лідера демократичного світу. Однак промова глави Білого дому, в якій самостійницькі прагнення були названі «суїцидальним націоналізмом» викликали розчарування і навіть обурення, а американська преса охрестила її «котлетою по-київськи». Через декілька тижнів парламент проголосив Акт незалежності України.

Сьогоднішній спротив російському окупанту вже розвіяв сумніви західних політиків у здатності українського народу перемогти. Однак поки залишається для більшості темою під табу така поразка, яка б призвела до невідворотних процесів розпаду росії. Тому досить часто можна досі чути про потребу пошуку шляхів для «збереження обличчя путіну». Як і тодішні західні совєтологи, так і нинішні західні аналітики поки здебільшого відкидають варіант зникнення з політичної карти СРСР/росії. Однак і протилежні голоси вже починають лунати.

Старший науковий співробітник аналітичного центру The Jamestown Foundation Януш Бугайський написав книгу-путівник щодо розпаду рф. В ній автор зазначає, що спроби перетворити росію на національну чи державу з громадянським суспільством, ба навіть стабільну імперську державу провалилися. Зважаючи на її нинішню структуру, в якій є крихкою історична основа, відсутня будь-яка спільна ідентичність, існує внутрішня боротьба націоналістів, імперців, лібералів, федералістів і центристів – повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році лише прискорює старт руйнування єдиного російського утворення. Про це починають писати інші американські аналітики. Окремі слухання з експертними прогнозами і запропонованими варіантами деколонізації росії наприкінці червня провадила Комісія уряду США з питань безпеки і співробітництва в Європі.

Президент США Джо Байден оголосив період з 17 по 23 липня Тижнем поневолених народів. Вперше ініціатива була започаткована у 1959 році американським президентом Ейзенхауером, щоб нагадати про утиски народів під гнітом репресивних режимів. Цьогоріч, зважаючи на повномасштабне російське вторгнення в Україну та посилення внутрішніх репресій всередині рф, в еміграції було створено Лігу Вільних Націй (ЛСН). Активісти організації, що представляють башкирський, бурятський, інгерманландський, козачий, калмицький, татарський та ерзянський національні рухи звернулися до Джо Байдена з проханням підтримати прагнення народів до самовизначення. 23 липня мітинги з закликами до самостійності пройшли у Вільнюсі, Філадельфії, Клівленді, Анталії і Празі.

Представники руху ЛВН на пресконференції для ЗМІ роз’яснили свої цілі та підкреслили важливість консолідації спільних зусиль задля деколонізації росії. Представники коротко ознайомили з історією того, як імперський центр силою поневолював їх народи і як колонізовані намагалися у різні періоди скинути ярмо через повстання. Сьогодні кремль активно експлуатує ресурси цих народів і провадить на них свої нові імперські війни. Ветеран російсько-української війни, інязор (старійшина) ерзян Сиресь Болеянь зазначив, що москва цілеспрямовано намагається найперше заплямувати кров’ю у війні проти України неросійські народи, створюючи спеціальні «національні батальйони». Йдеться про бідні депресивні регіони, з яких відправляють у «гарячі точки» боїв. Про те, що основний тягар мобілізації лягає саме на етнічні меншини, підтверджує і американський Інститут дослідження війни. Фіксуються вже випадки масових відмов, наприклад рапорти про звільнення написали 500 контрактників з Бурятії, повідомила глава фонду «Вільна Бурятія» Александра Гармажапова.   

Намагання нав’язати страх перед «розпадом росії» відповідає цілям кремлівського режиму і перешкоджають етнічним спільнотам у реалізації їх права на самовизначення. На противагу вигаданим російською пропагандою в Україні різним «народам Донбасу» йдеться про корінні народи з тривалою історією, які свого часу були жорстоко колонізовані московським центром. І під таким ракурсом постколоніалізму, в рамках якого переосмислюється вся європейська чи американська історія, на Заході мали би дивитися і на російський політичний простір. СРСР зник з карти світу попри побоювання і намагання цьому завадити з боку західних еліт. Невідворотність таких процесів доводить, що їх можна лише вчасно осмислювати і намагатися спрямовувати в правильне річище. Що ж до боязні хаосу, то наочно всі бачимо, що режим, консолідований зокрема і відсутністю територіальної нестабільності, створив не ефемерний, а реальний хаос великої війни у Європі.

Павло Лодин, виконавчий директор Центру політичних наративів демократії