АКТИВНА ВИБОРЧА КАМПАНІЯ СЕРЕД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ НА ТЕРИТОРІЇ ПОЛЬЩІ (ПРАВОВИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ)

Проведення голосування на загальнодержавних виборах на території іноземної країни поза дипломатичними представництвами становив би непересічний виклик для правового ладу країни та слугуватиме випробуванням на міцність міждержавних відносин. Водночас проведення агітації на іноземній території становить менший виклик з формального боку, але неврегульованим залишається вимір інформаційний, котрий залежатиме від швидкості законотворчої і виконавчої реакції іншої країни.

Правова підстава організації та проведення виборів президента України та загальнодержавних виборів депутатів ВРУ. Ст. 19 Закону України «Про вибори президента України» від 5 березня 1999 року містить згадку про закордонний виборчий округ і відсильну норму до Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року. Ст.ст. 18,22 цього Закону передбачають утворення виборчих дільниць на території закордонних дипломатичних установ та українських військових частинах (формуваннях), розташованих за межами країни.

Згідно з нормами міжнародного права кожна з країн посідає юрисдикцію над своєю територією, котру розрізняється на законодавчу, виконавчу і судову. Кожний з етапів проведення виборів є частиною реалізації країною власної юрисдикції, а вільне проведення виборів органів державної влади є частиною суверенітету країни. Ст. 5 Конституції Республіки Польща передбачає обов’язок держави охороняти незалежність і недоторканності своєї території. Вибори до органів влади іноземної держави здійснюються виключно в дипломатичних установах іноземної держави, тим самим не порушуючи територіальну юрисдикцію країни перебування. Це випливає зі ст. 22 Віденської конвенції про дипломатичні відносини  від 24 квітня 1964 року, котра стверджує недоторканність приміщень дипломатичного представництва.

Водночас існує поняття юрисдикції громадянства, що активно використовується в міжнародному кримінальному праві, на приклад при розшуку країною власного громадянина за вчинення злочину на своїй території або податковому праві при стягненні податків і зборів з громадян, що проживають за кордоном. Саме за цим принципом формуються виборчі комісії на закордонних виборчих дільницях України згідно з ч. 3 ст. 29 Закону «Про вибори народних депутатів України» - кандидатури до їх складу до ЦВК можуть пропонувати українські партії та Міністерство закордонних справ з посеред громадян, котрі постійно проживають на території іноземної країни.

Ще ширше юрисдикцією громадянства користується Угорщина. Виборче право цієї країни розрізняє виборців-громадян з реєстрацією місця проживання на території країни та виборців без нього (тобто осіб з діаспори в країнах-сусідках, котрим надано громадянство Угорщини). Перші голосують на виборчих дільницях в дипломатичних представництвах. Другі – за допомогою кореспонденційного (поштового) голосування та попередньо вносяться до окремого списку виборців.

Наведений угорський приклад використання юрисдикції громадянства не може бути застосований щодо проведення виборчої кампанії серед українців у Польщі. Перш за все відмінність полягає в тому, що громадяни України, котрі проживають на території Польщі з точки зору польського права є мігрантами навіть при набутті польського громадянства. Закон Про національні і етнічні меншини та про регіональні мови від 6 січня 2005 року чітко дефініює поняття національної меншини. Зокрема цікавим є критерій не просто проживання на території країни певної культурно і етнічно відмінної групи осіб, а окреслення періоду щонайменше 100 років такого проживання. Також Закон містить вичерпний перелік дев’яти визнаних національних меншин та чотирьох етнічних. Діяльність діаспори фінансується виключно з коштів Міністерства внутрішніх справ Польщі. Тобто з огляду на правовий статус громадян України, що проживають на території Польщі створення окремого виборчого списку за угорським зразком не можливо. А кореспонденційне голосування може наразити українських мігрантів на хвилю політичних спекуляцій з боку крайньоправих політичних сил та викликати напруження двосторонніх відносин, хоча і без прямих правових норм, що забороняли б його проведення. І найменш контроверсійний варіант – це електронне голосування, хоча воно міститиме ризики втручання в електронну систему з боку країни агресора.

Розміщення потенційних виборчих дільниць на території осередків Товариства Українців Польщі не можливе з огляду на його статус та контроль з боку МВС Польщі. Решта організацій, що об’єднують або виступають від імені українських мігрантів мають юридичний статус НГО і не можуть займатись політичною діяльністю.

Розміщення потенційних виборчих дільниць на території греко-католицьких парафій (котрі мають власне приміщення) залежатиме від рішення Конференції єпископату Польщі, до складу якого входять єпископи східного обряду і з виключного дозволу яких парафії можуть прийняти таке рішення. Згідно З конкордатом між Апостольською Столицею та Республікою Польща від 28 липня 1993 року юридичні особи Католицької церкви набули статусу екстериторіальності завдяки положенню про регулювання їх діяльності на підставі канонічного права КЦ.

Два найочевидніші виходи з ситуації, за потреби збільшення кількості місць проведення голосування з огляду на кількість громадян України, котрі проживають на території Польщі – укладення двостороннього договору щодо можливості відкриття більшої кількості виборчих дільниць у двох країнах, згідно з міжнародно-правовим принципом взаємності. Хоча аргументом проти такого кроку може виступати аспект юрисдикційного суверенітету, адже ділення ним може сприйматись як не договірні, а союзні відносини, що суперечило б польським зобов’язанням як члена ЄС. Другий вихід – використання автомобілів з дипломатичними номерами представництв України як пересувні пункти для голосування з метою охоплення більшої кількості громадян України під час його проведення.

Аспект активної агітації при проведенні виборчої кампанії на території іноземної країни серед громадян України не є прямим порушенням норм і принципів міжнародного права або права Республіки Польща. Разом з тим активне її проведення може бути підставою для порушень українського виборчого законодавства. Ч.3 ст. 3 Закону «Про вибори Президента України» та ч. 3,4,5 ст. 3 Закону «Про вибори народних депутатів України» передбачають рівні права і можливості кандидатів і політичних партій. Ст. 58 Закону «Про вибори Президента України» і ст. 68 Закону «Про вибори народних депутатів України» передбачають різні публічні форми агітації, зокрема особисті зустрічі кандидатів із виборцями, дебати, диспути.

Проведення активної агітаційної кампанії кандидатами і політичними партіями на території Польщі може порушувати принцип рівності. У випадку якщо одні з кандидатів у президенти України будуть наділені дипломатичним імунітетом з огляду на статус народного депутата тощо, а інші не посідатимуть такого. Аналогічна ситуація з політичними партіями «парламентськими» і «не парламентськими», котрі б намагались проводити агітаційну кампанію на території Польщі. З огляду на поточний політичний порядок денний кандидати в президенти або представники політичних партій без дипломатичного імунітету, котрі розглядатимуться польською стороною як не бажані, на приклад ті, котрі відкрито декларували б підтримку ідеям українського націоналізму, без сумніву видалялись з території Польщі.

Разом із тим на ґрунті європейського права така практика не виглядала б як порушення прав людини чи втручання в справи іншої країни. Ст. 16 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод містить засаду, що її положення не забороняють країнам підписантам запроваджувати обмеження на політичну діяльність іноземців. Це не буде розглядатись як порушення свободи вираження поглядів, свободи зібрань і об’єднань та заборони дискримінації.

Показовим є приклад проведення агітаційної кампанії серед численної громади турецьких мігрантів у Німеччині. Так у 2017 році, з огляду на активне проведення турецькими політиками, перш за все президентом Ердоганом, агітації на території Німеччини під час проведення виборів у попередніх роках та з метою запобігання такій під час проведення конституційного референдуму у 2018 році, влада ФРН запровадила пряму законодавчу заборону на проведення такої агітації.

Інформаційна складова проведення активної передвиборчої агітації серед власних громадян на території іноземної країни не регламентована міжнародним правом. З розвитком сучасних технологій доступ до агітаційних чи інформаційних матеріалів не становить проблеми для громадян України, котрі перебувають за кордоном. Напевно справедливим буде зазначити, що чим більша їх кількість на території іншої держави, тим більше вони відображають настрої всередині країни.  Кожен виборець як користувач соцмереж чи інформаційних каналів, з огляду на власні уподобання, освітній і культурний рівень тощо, стає частиною тієї чи іншої «інформаційної бульбашки», котра формується алгоритмом автоматично.

На прикладі результатів виборів президента України у 2019 році, громадяни України та території Польщі в більшості проголосували за Володимира Зеленського. Хоча за винятком виборчих дільниць на території Польщі і загалом по закордонному виборчому округу більшість голосів набрав Петро Порошенко. Можу висловити припущення, що саме наголос на віртуальній складовій при проведенні агітації з боку Володимира Зеленського, зокрема за допомогою розважального контенту, за умов чисельності українських мігрантів у Польщі спричинився до такого результату. Проте це вже питання ґрунтовного соціологічного дослідження, а не політико-правовий аспект.